Напевно один із найбільших страхів сьогодення – це залишитися без мобільного телефону та Інтернету. Адже в гаджетах наразі сконцентрована вся, як здається нам, найважливіша інформація: номери телефонів, годинник, навігатор, новини, а головне – соцмережі. Тому залишитися без телефону – це повністю випасти з інформаційного простору. А це, як здається більшості з нас, ледь не кінець світу.
І це "лихо" сталося цими вихідними зі мною – три дні я залишилася поза межами світу. Та, виявляється, не такий страшний дідько, як його малюють.
У п’ятницю ввечері виявила, що телефон не заряджається. Декілька невдалих спроб дали зрозуміти, що вже нічого не можна зробити. Оскільки вже було пізно, а сервісні центри вже не працювали, я поїхала в село святкувати Водохреща.
Там виявилося, що жити без телефону це не так вже й страшно, а навіть корисно. З’явилося більше часу для живого спілкування з рідними і близькими людьми. Я спокійно сиділа за святковим столом і включалася в розмову, замість того, аби постійно озиратися на телефон і відповідати на не настільки вже і важливі повідомлення. Та найважливіше – це відчуття полегшення, а не стресу через те, чи заряджений гаджет, чи написала потрібна людина, чи достатньо лайків набрало фото і хто ще додав у друзі.
А ще за цих три дні побачила, хто справді хвилюється за мене і кому важливо, чим я займаюся. Чи жива-здорова і чи нічого зі мною не сталося. Адже зникнути нині з соцмереж на три дні - це дуже багато.
Тож, кому було справді важливо знати, чи зі мною все добре – писали родичам. Кому ж було нецікаво – той навіть не помітив, що я "зникла". Відтак, відбулася незапланована перевірка на дружбу. Хтось її пройшов…
З цієї ситуації я зробила такий висновок – варто хоч раз на місяць робити таку перерву і абстрагуватися від соцмереж, зробити перезавантаження. І зайнятися живим спілкуванням з рідними, або ж просто залишитися сам на сам, обдумати свої подальші плани і поставити нові цілі.
Це були спокійні, безтурботні, щасливі три дні. Рекомендую спробувати усім. Щоправда, іноді спокушали думки подивитися, хто ж там ще написав, або що діється в Чернівцях і світі загалом… Куди ж без цього тепер.
Тож моя порада: у таких випадках варто попереджати про "зникнення" лише батьків, адже це чи не єдині особи, яким справді важливо знати, чи з нами все гаразд.
Ліліана Іонашку
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
