У Чернівцях ще за Австрії було дуже поширене жебрацтво. Як пише історик Раймунд Фрідріх Кайндль, міський магістрат у вересні 1785 року видав "місцевим справжнім жебракам" спеціальні знаки, які прикріпили на грудях зліва. Всіх інших прохачів хапали і садовили у в’язницю. Там вони змушені були працювати, за що їх годували. Жебраків-калік випроваджували за межі міста й попереджали, що у разі повернення їх заарештують і покарають 20 ударами палиць. Їх забороняли приймати у приватних будинках і гостинних дворах.
Поліційний статут від 1793 року зобов’язував суд випровадити "розпусну наволоч" і "ледацюг" за межі краю або віддати у солдати. Особливо багато жебраків тинялося по місту в базарні дні. Їх повинні були затримувати, карати палицями і висилати.
"Марною була боротьба з організованими жебраками, – писав письменник Вернон Кресс (Петер Демант) у книзі "Перше життя". – Один час вони налітали на місто, неначе сарана, заповнювали сходи, підвали, тинялися від однієї квартири до іншої. Якщо їм не відчиняли, тягнули все, що потрапляло під руки. Місто було поділено на сектори, і "неорганізований" жебрак не міг отримати нічого, крім побоїв, доки не починав кооперуватися з іншими – організація, судячи з усього, була схожа на ту, що в "Тригрошовій опері", й розвідувала місця для зломів. Раптом вони всі зникли, залишивши тільки старих відомих жебраків, які з’являлися у відповідний день тижня і отримували свою милостиню роками, іноді – десятиліттями".
Письменник згадував: "Був у нас такий "червоний Бубі" – ідіот, завжди у капелюсі з висячими крисами і обірваний. Прогулювався Бубі по місту наче господар, розмовляв (ставлячи, зазвичай, безглузді запитання) з будь-яким паном. Ніколи милостиню не просив – йому і так давали монети, щоби відчепився. Але цей дебіл – ледь не одна з найвідоміших фігур міста – оживлявся під час футбольних ігор. Тут він пам’ятав усіх відомих гравців, прекрасно розбирався у правилах, знав усі результати поточного сезону і бігав з криками захоплення вулицями, дізнавшись про перемогу своєї команди".
Є в книзі спогади і ще про одного колоритного чернівецького жебрака: "Коли старий лікар одружився, його дружина найняла молоду покоївку. Першої п’ятниці з’явився, як завжди за останні 25 років, жебрак Нусен – майже карлик із сивою борідкою, неприродним високим лобом і квадратним лисим черепом.
Він завжди носив чорний, до неможливості засмальцьований котелок і такий же чорний піджак. Дівчина, як будь-якому жебракові, подала монету в два леї.
Розлючений старець жбурнув їй гроші в обличчя і заявив, що відвідує цей будинок із 1906 року, а якщо негайно не отримає належних йому п’ять лей, буде скаржитися панові лікарю. Приголомшена дівчина дала йому гроші, які він вимагав, про що розповіла господині. Декілька років пізніше дізналися, що старий помер, а також, що у нього в центрі на Вірменській вулиці було два триповерхові прибуткові будинки і що його син – відомий віденський адвокат. Старий лікар, який знав Нусена ще з часів Австрії, коли був віце-мером міста, якось запитав у нього, чи не пора йому на відпочинок – все ж взимку холодно ходити в піджаку вулицями, бо старий із професійних міркувань ніколи не носив пальто, і додав: "Ви вже, напевно, давно набрали мільйон!"
"Так то воно так, – відповів старець. – Та просто не можу інакше – адже маршрут центром у мене точно визначений, чим ще зайнятися?" І він бродив у чорному блискучому піджаку аж до останнього дня – доки його не збив випадковий візник".
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
