В радянські часи у Чернівцях у багатьох районах були водяні колонки. Як пригадують мешканці, такі своєрідні крани стояли на тротуарах і здебільшого розміщувалися у мікрорайонах, де багато приватних будинків.
Такі колонки були на Роші, у Садгорі та навіть у центрі, де також багато приватних будинків.
Однак, не у всіх цих районах тоді були проведені водопровідні мережі. Тож у такий спосіб люди забезпечували себе водою. Також такі колонки рятували під час перебоїв із подачею води.
Пити можна, хіба що після кип’ятіння
Олександр Шумейко, який раніше очолював "Чернівціводоканал", розповів, що пити з колонок та колодязів, які теж були поширені у приватних секторах, було досить ризиковано.
– Один із керівників райвиконкому дорікнув тоді водоканалу, що він не довіряє якості води з труб. Натомість у його колодязі вода значно чистіша. Така заява зачепила наше професійне самолюбство. Ми взяли на пробу вміст його колодязя та надали йому висновки. Його вода була справжньою отрутою, наповненою шкідливими важкими речовинами. Відтоді він свою воду почав кип’ятити, – пригадує О. Шумейко.
За словами пана Олександра, вода на глибині 5-6 метрів, якої сягають більшість наших колодязів, не може бути чистою та придатною для пиття.
Як і ковбаса, вода буває різного гатунку
З розвитком водопровідних мереж зникла необхідність у водяних колонках.
– Якість водопровідної води була хорошою. Проте тут є нюанси. Наприклад, уся ковбаса їстівна, але є вищого гатунку, а є першого сорту. Така ж сама ситуація і з водою. Водопровідна вода не може бути найкращого сорту, для цього потрібно додатково її очищувати, – пояснює О. Шумейко.
Аби забезпечити в ті часи людей питною водою, тодішній народний депутат від міста Тарас Кияк запропонував 1995 року створити у місті кілька бюветів. У міській раді вирішили пробурити по місту три свердловини: поблизу Вірменської церкви, на вулиці Руській, неподалік житлових масивів у мікрорайоні "Гравітон" та на бульварі Героїв Крут (тоді Героїв Сталінграду).
Глибина свердловин сягала 60 метрів. За словами керівника водоканалу, саме на такій глибині протікають чисті підземні води, придатні для споживання без додаткового очищування.
Та з’явилися й перші проблеми. Вода була надто жорсткою. Крім того, вона досить швидко замулювалася глиною та піском.
З-поміж трьох свердлових найменш продуктивною виявилася на бульварі. Вона на годину подавала два куби води, а інші дві – по чотири куби.
Бювет під’єднали до центрального водопроводу
Проте облаштування бювету вирішили розпочати саме з цієї точки. Та спроби очистити свердловину від глини та піску були марними. Вода й далі була з намулом. Тоді у водоканалі вирішили підключити бювет до центрального водопостачання.
– Коли бювет все-таки відкрили, ми не афішували те, що там вода із центрального водопроводу з додатковою очисткою. А люди не відчули різниці – там працюють хороші системи очищення, – пригадує О. Шумейко.
Коли в місті виявилися перебої з водопостачанням, люди масово кинулися до бювету… А в ньому також не було води. Чернівчани здивувалися – як так може бути, адже вода зі свердловини. Тоді комунальники і відкрили правду, зізнавшись, що бювет живиться від центрального водопроводу.
Нові бювети навряд чи з’являться
Така споруда виявилася недешевим задоволенням. У 2006 році на його зведення, коли долар коштував 5 гривень, витратили 600 тисяч гривень.
Непростий досвід облаштування бювету на бульварі продемонстрував, що встановлювати подібні на Вірменській та Руській вулицях немає сенсу. Ці роботи виявилися надто дорогими й тривалими, а сам бювет все одно довелося би під’єднувати до системи центрального водопостачання.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
