Цього чоловіка можна часто побачити біля контейнерів зі сміттям. Витерта куртка, джинси, чорна шапка натягнута на очі, запах перегару.
Розповідає журналісту molbuk.ua, що йому 46 років, хоча виглядає набагато старшим.
"Не дивіться на мене зі зневагою і не думайте, що я завжди був таким, – ображається чоловік. – Колись і я жив по-людськи. Мав сім’ю, гарну роботу, трикімнатну квартиру. Поїхав на заробітки в Португалію, аби заплатити за навчання доньки в університеті. Працював на будівництві, заробляв щомісяця по 800 євро, які висилав додому. Спілкувався з рідними по телефону, ніби все було добре. Коли донька виходила заміж, хотів поїхати на її весілля. Але дружина заборонила, сказала, що потім не зможу повернутися, а треба ще заробити на квартиру і машину Тані. Потім я травмувався, і в мене почалися проблеми зі здоров’ям. Довелося повертатися додому. Подарунків усім накупив. Двері нашої квартири відчинив незнайомий чоловік міцної статури. Вийшла дружина і каже: "Я вже давно розлучилася з тобою, виписала тебе з квартири. А це мій новий чоловік".
"Як таке може бути? – запитую. – Я ж тобі гроші ще минулого місяця висилав. І ти мені нічого не сказала". Але чоловік виштовхав мене за двері. Сусіди сказали, де проживає донька. Сподівався, що вона мене прийме, бо ж її квартира куплена за мої гроші. Але Таня навіть на поріг мене не пустила. Сказала, щоби я більше не приходив до неї, бо спустить собаку. Так мене зрадили найближчі люди. Після цього з горя запив. Тепер моїм домом стала вулиця.
– А за що ви живете? – запитую співчутливо. – Могли би влаштуватися десь на роботу.
– Я вже пропаща людина. Подивіться на мене – хто візьме такого на роботу, – махає чоловік рукою. – Без горілки вже не можу. Вип’ю – і стає легше, забуваю про пережите. Маю таких самих друзів. У кожного – своя сумна історія. Збираю по смітниках порожні пляшки і папір, здаю. За ці гроші купую продукти і горілку. Добре влітку – можна спати де захочеш. А взимку – дуже погано. Ночуємо у підвалах біля теплих труб. Натягали туди старих матраців, ковдр, ганчір’я. Мешканці нас не люблять: сваряться, гонять. Є одна добра стара жінка, яка приносить нам їсти: картоплі зварить, млинців напече. Якось навіть постригла мене. Коли було тепло, ми ходили купатися на Прут, а зараз ходимо немиті.
– А чому не підете у притулок для безхатченків?
– Ходив я туди вже не раз. Але там багато заборон. А я звик до свободи – ніхто мені не указ. Що хочу – те й роблю. Гірко, що так життя минуло. І попереду нічого доброго. Навіть не буде кому поховати.
Чоловік склав у брудну сумку порожні пляшки, які знайшов у контейнері, й повільно побрів до наступного. За ним побігла зграя собак.
