Коли починають говорити про медичну реформу, я одразу згадую стоматологів. Більшість із них вже мають приватну практику.
І тут, як ніде помітно, що значить дорожити пацієнтом.
Кілька років тому пішла з трирічним сином до стоматолога в державну дитячу стоматологічну поліклініку. У дитини були погані зуби, але вони не боліли. Все ж вирішила піти до лікаря. Лікарку знали, тож спеціально пішли до неї. У сіро-зеленому коридорі під кабінетом сиділо чимало дітей. Хоч і домовлялися, але у черзі все ж довелося посидіти. У кабінеті працювали три стоматологи. І саме у той момент у всіх трьох кріслах сиділи діти, і всі вони плакали. Тож мій син, щойно сівши перед лікарем, теж почав кривитися.
Я пояснила лікарці, що у дитини зуб не болить. Та вона чомусь на те не звернула увагу і взялася ретельно лікувати. Чи від страху, чи від болю син почав плакати. І це, як на мене, зрозуміло. Але не зрозумілим це виявилося для дитячого стоматолога. Лікарка продовжувала ретельно "бурити" зуб. Син дедалі голосніше плакав. Позаду нього підхоплювали плач інші діти.
Зрештою, лікарка вирішила застосувати "свій метод" заспокоєння. Вона підвищеним тоном вимагала, щоби син заспокоївся, і почала погрожувати трирічній дитині, що "викличе хірурга і він йому вирве зуб", "викличе поліцію". Трирічній дитині... Йому було байдуже. Він і слів всіх цих не розумів. Я ж, тримаючи на руках сина у стоматологічному кріслі, з кожним таким "заспокоєнням" просто жахалася і лише мріяла швидше вийти з кабінету. Лікарка була молода, на вигляд приємна, але поводитися з дітьми, які плачуть, дитячий стоматолог не вміла.
Я заплатила за полікований зуб. У сльозах, з криками, вийшли від лікаря. Лікарка призначила нам час наступного прийому. Та до неї ми більше не прийшли. Син і чути не хотів, щоби йти до тієї "тьоті-лікарки". Я теж вирішила, що до таких дитячих стоматологів більше – ні ногою.
Почали шукати інших лікарів. Знайома порадила стоматолога пані Вікторію. Ми прийшли до неї через два тижні після перших відвідин "державного" стоматолога.
Приватна клініка виглядала зовсім по-іншому. У коридорі – кольорові стіни, телевізор, великий акваріум. Щойно зайшли до лікарки і син побачив стоматологічне крісло, вже біля дверей почав плакати. Я розповіла, що вже були у лікаря і лікували зуб у державній поліклініці. Лікарка похитала головою і сказала, що такі історії непоодинокі: "Раніше, ніж через два тижні немає сенсу приходити". Лікарка лише уточнила, чи не болить зуб, і ми пішли додому. Наступного разу вже зайшли до кабінету і сіли у крісло.
Лікарка подивилися зуб, спокійно пояснила дитині, що нічого робити не буде. І ми пішли. Щоби почати лікування, ми ходили до лікарки чотири рази. Винагородою за це було те, що дитина спокійно сіла у крісло і без жодних сліз полікували зуб. Лікарка під час лікування спокійно розповідала дитині, що вона робить. Без сліз і крику вилікували ще три зуби. Тепер мою дитини стоматолог не лякає.
Для мене досі дивно, чому так не змогли працювати у державній стоматологічній клініці. Багато пацієнтів, зауважать лікарі. Але такі "ознайомчі" відвідування не займають багато часу – щонайбільше п’ять хвилин. Чому дитячі лікарі не вміють поводитися з дітьми? Навіть надрукувати "смайлика" і дати дитині, як нагороду за лікування, – це ж просто.
За лікування зубів пацієнти платять і в приватній, і в державній стоматполіклініці. Та ставлення різне, бо приватники розуміють: пацієнт – це їхня зарплата. Тепер, сподіваюся, у зв’язку із реформою це зрозуміють й інші лікарі.
Людмила Осадчук
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
