Перший космонавт незалежної України, буковинець Леонід Каденюк розповів, як з’явилась мрія полетіти в космос і скільки він до неї йшов.
В інтерв'ю каналу 24 він також розповів, що потрібно, аби стати хорошим космонавтом.
- Чому Ви стали космонавтом? Коли з’явилося таке бажання?
- Моя мрія народилася 12 квітня 1961 року, коли людина вперше полетіла в космос. Мені тоді було 10 років. Політ Гагаріна – це було надзвичайне досягнення людини. Це початок нової ери в історії людства. На одній із мільярдів планет у Всесвіті, цивілізація цієї планети створила такі технічні засоби, за допомогою яких вона змогла подолати тяжіння своєї планети і вирватися в космос. І тоді, в той день, у мене з’явилася мрія стати космонавтом. Якщо цю мрію зміг втілити хлопчик з буковинського села, то так само вона може бути здійснена будь-ким. Життя людини повинно починатися з мрії. На своєму прикладі я переконався у цьому. Мрія допомагає людині переборювати труднощі, спрямовує, дисциплінує і допомагає добиватися своїх цілей.
- Як Ви стали космонавтом? Що для цього потрібно було зробити?
- Першим кроком до здійснення мрії було становлення льотчиком-винищувачем. Треба було вступити у вище військове авіаційне училище, що я і зробив після школи. Я знав, що космонавт – це професія, яка потребує великих знань і міцного здоров’я, тому я багато займався спортом, вчився. Коли у 1976-му році відбувся черговий набір, це був шостий набір після гагарінського, в загін космонавтів, я, звичайно, написав рапорт, що хочу взяти участь в цьому відборі, хочу стати космонавтом. Із 3-х тисяч кандидатів, молодих льотчиків-винищувачів, відібрали групу з дев’яти людей. Я потрапив у цю дев’ятку. Врешті-решт з цієї групи я залишився один. Я пройшов надзвичайно жорстку комісію. Нас готували як командирів багаторазового транспортного космічного корабля "Буран". Це космічний корабель, який дуже подібний на американський "Спейс Шатл", на якому я й полетів потім. Якщо перших космонавтів набирали з метою, що вони мають полетіти в космос і повернутися звідти живими-здоровими, то ми вже мали летіти і виконувати там наукові експерименти. Тому ми вивчали багато наук: медицину, біологію, астрономію, астрофізику, геологію, екологію. Людина, яка летить в космос, повинна бути різнобічно грамотною. Уже в космічному польоті я переконався, що навіть тих знань, які я отримав, не вистачало для того, щоб зрозуміти деякі речі там. Але, як виявилось, ними не володіє сама наука.
- Що Вам допомогло впродовж усіх цих років не відступитися від своєї мрії?
- Така настирливість в досягненні мети. Тому що дуже хотілося полетіти в космос, побачити який він, що таке космос. І взагалі зіткнутися з тими усіма факторами космічного польоту. От цікавість і все. Там щось в людині сидить, у психіці. От воно і регулює гостре бажання бачити.
- Що Ви відчували, коли опинилися на орбіті Землі?
- Мене часто запитують чи було страшно. Я кажу, що було страшно цікаво, а не від того, що щось може трапитись. Я багато років був льотчиком-випробувачем, випробовував літаки і, звичайно, як і в кожного випробувача, було багато аварійних ситуацій. Тому нервова система притупилась до відмов, до стресових ситуацій. Був такий вчений Ганс Сельє, який казав, що стрес – це не те, що ви сприйняли, а те, як ви це сприйняли. Сприйняти можна все що завгодно, але як відреагує нервова система – тут уже в кожного своє. Тобто одна й та сама подія для когось може бути стресом, а для іншого – ні. Для мене цей політ, старт виведення на орбіту не було стресом. Страху не було. Була така величезна напруга аж поки не вийшов на орбіту.
- Після повернення на Землю як Ви почувались?
- Я не відчув ніякого негативного впливу, хоча після польоту я почав себе почувати так, як до польоту, десь через кілька тижнів. Тобто йшла така переадаптація до земних умов. Адаптація до стану невагомості – це складніше, бо в людському організмі відбуваються сотні процесів, які сформовані в умовах гравітації. Через це і відбори були такі надзвичайно жорсткі. Людина повинна бути ідеальною. І вестибулярний апарат повинен бути міцним. Я пам’ятаю, що треба було 15 хвилин в кріслі просидіти, коли тебе крутять. І деякі льотчики, які літали на винищувачах, вже за 3-5 хвилин говорили: "Я уже не хочу быть космонавтом, только остановите это кресло". От наскільки йому робилося погано.
- Складно керувати космічним кораблем?
- Багаторазові космічні кораблі, такі як "Буран" чи американський "Шатл" – це взагалі найскладніше з точки зору техніки, що коли-небудь було створено людиною. Вони побудовані з використанням авіаційних і космічних технологій. От уявіть собі, десь близько 2 мільйонів систем, вузлів, агрегатів, які повинні одночасно працювати і при відмові якогось може статися аварія чи навіть загибель корабля разом з екіпажем. Тому, звичайно, треба було готуватись до цього.
Моя група не просто вивчала цей корабель – він створювався паралельно з нашою підготовкою, і ми брали безпосередню участь у цьому. Більше того – ми відпрацьовували саму посадку корабля, бо вона здійснюється без використання двигунів. Тобто корабель, який важить близько 100 тонн, без двигунів, просто з космосу падає. Ну падіння, звичайно, кероване. І треба було посадити цей 100-тонний корабель на злітно-посадочну полосу. Я відпрацьовував глісаду, тобто посадку, на літаках, які своїми аеродинамічними характеристиками дуже близькі до космічного корабля. А це літаки МІГ-25, МІГ-31, МІГ-21. Протягом своєї злітно-випробувальної роботи я літав на близько 60-ти типах літаків. Тобто практично на всьому, що було в ті часи в Радянському союзі, переважно на винищувачах. Винищувачі – це маневрені літаки. Це мої улюблені літаки.
- У Вас професія з ризиком для життя. Як Ви готувались до того, що в польоті може статись все, що завгодно?
- Звичайно, льотчик-випробувач коли сідає в літак, він не знає, як він себе поведе, цей літак. Ну і залежить від завдання, яке він виконує. Є такі завдання, що ти летиш і готуєшся до катапультування, щоб кинути літак, коли він поламається. Є такий вид випробувань – на міцність. І ти летиш і спеціально його ламаєш за завданням конструктора. І тут треба бути готовим, щоб витягнути своєчасно поручні катапультування.
- Після повернення з космічної місії Ви літали?
Літав давненько уже – в 1997 році на винищувачі, правда американському. Пізніше, у 2002-му чи 2003-му – на спортивному літаку. Але все-таки для мене це – винищувачі. Швидкісні літаки, маневрені, які виконують фігури вищого пілотажу. Там і перевантаження і швидкості великі. От МІГ-35. Там швидкість близько 3 тисяч км на годину. Вони літають у стратосфері – висота більше 20 км. Доводилось літати багато разів. Звичайно, хочеться сісти полетіти, покрутити пілотаж в небі. Коли літав на літаках, ніколи не снилися польоти, а потім, як тільки припинив літати, – дуже часто сняться.
- Хотіли б іще полетіти в космос?
- Хотілося б ще полетіти в космос. Американський астронавт Джон Гленн – це був перший американський Юрій Гагарін, який здійснив перший орбітальний політ. А потім у віці 77 років він полетів ще раз у космос. Він був професійним льотчиком-випробувачем, астронавтом і потім сенатором. І от коли він прилетів – він сказав таку фразу: "Коли дивитися в ілюмінатор космічного корабля і бачити створене, то після цього не вірити в Бога неможливо" . Ну треба сказати, що в мене також виникли приблизно такі ж відчуття. Так мене все це вразило. Ця краса Землі і космос. 20 листопада цього року буде 20 років здійснення польоту. Я не думаю, що я змінився, хоча сам політ – він впливає, звичайно, на людину з позитивного боку. Ставлення до навколишнього світу, до людини, до будь-якої живої істоти стає зовсім іншим. Допустимо, зірвати листочок чи наступити на стебельце, яке тільки пробивається до сонця – це вже я зробити не можу. Тому що це все живе, це все треба відчувати, що воно живе.
- Ви єдиний космонавт в незалежній Україні, якому вдалося здійснити космічну місію? Завдяки чому?
- Мені часто ставлять таке питання: "В чому секрет вашого успіху?". Я відповідаю, що ніякого секрету немає. Все абсолютно просто: треба мати мету і багато працювати. Ось весь секрет.
Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook
