У Зарожанах, що на Хотинщині, де народився і виріс Герой, боєць Леонід Дергач, провели вечір пам`яті.
Як розповіла сайту "Хотинські вісті" односельчанка Героя Лілія Смолій, "Леонід ріс веселим, допитливим хлопчиком. Коли прийшов до першого класу, уже вільно читав. Вчився залюбки, охоче, пишуть Хотинські вісті. Допомагав домашнім: пас корову, порався по господарству, вільний час проводив з товаришами, любив відпочивати на ставку, добре плавав. Леонід був чесний, відвертий, ніколи не хитрував, не викручувався".
Його однокласники - О. Дорус, Р. Вакарюк, А. Проскурняк - згадують Льоню як хорошого товариша, в котрого слова ніколи не розходилися з ділом. Хлопці згадують: "Якщо Льончик пообіцяв, то це залізно!". Найкращим другом Льоні був О. Гончар. З ним він ділився своїми планами на майбутнє, своїми мріями. Олексій згадує, що Льоня хотів бути в усьому першим, він завжди говорив впевнено: "Якщо не я, то хто?".
Хлопець любив свою сім’ю. Пишався батьком Валентином Леонідовичем, прекрасним спортсменом, який працює тренером-викладачем Хотинської ДЮСШ. Леонід теж любив спорт, надавав перевагу східним бойовим мистецтвам, займався карате, дзю-до. Ніжно любив свою матусю Алевтину Іванівну, яка була для нього найсвятішою та найгарнішою жінкою на світі.
З молодшою сестрою Альоною він ділився своїми проблемами, сокровенним. Тому, напевне, саме їй сказав: "Коли щось зі мною станеться, надягни на мене вишиванку". Так і пішов у вічність у військовій формі і сестриній вишиванці. Інтелект, прекрасна фізична підготовка, особливе відчуття справедливості привели Леоніда до Київської національної академії внутрішніх справ України на слідчо-криміналістичний факультет, який закінчив з відзнакою.
Із 2001 року Леонід працював в УБОЗі, а з 2006-го став асистентом кафедри правосуддя юридичного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича, де й розпочав викладацьку діяльність, а згодом здобув звання кандидата юридичних наук, доцента. За це отримав своє військове псевдо "Академік". При юридичному факультеті ЧНУ ім. Ю. Федьковича очолив юридичну клініку, яка надавала безоплатну правову допомогу малозабезпеченим верствам населення.
Із 2015 по 2016 р. служив у зоні проведення АТО за мобілізацією. Незважаючи на два поранення, підписав контракт і знову вирушив на схід. Йому довелося побувати у Волновасі, Старогнатівці, Гранітному, Петровську, Авдіївці. Життєву позицію Леоніда підкреслювало татуювання на руц із зображенням Герба України і написом: "Я живу на своїй, Богом даній землі". Свій вчинок – повернення в зону АТО – він пояснював тим, що не може залишити хлопців, повинен бути поряд з ними.
Побратим Леоніда Дергача – учасник АТО Петро Сінчук згадує: "Леонід був хорошим командиром – відповідальним, досвідченим, не ховався за чужими спинами, переживав за своїх хлопців, вони були його бойовою сім’єю".
1 лютого 2017 року під час артилерійського обстрілу із систем залпового вогню "Град" в промзоні міста Авдіївка командир 9-ї роти окремої механізованої 72 бригади Леонід Дергач був на позиції разом зі своїми бійцями. Поранення, які він одержав, виявилися несумісні із життям.
За бойові заслуги командування неодноразово представляло лейтенанта Л. В. Дергача до державних нагород. Його широкі козацькі груди прикрашали нагрудні знаки: "Учасник АТО", "За Україну і за її волю", "За участь в боях 72 ОМБР", "Лейтенант гвардії".
Мав медалі: "За особисту мужність і відвагу у виявленні захисту державних інтересів України", "За жертовність і любов до України" (від патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета) та посмертно отримав медаль благодійної організації "Спілка матері миру".
Посмертно його нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а незабаром його рідним вручать орден "Народного Героя України".
Підписуйтесь на новини "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook
