Він пам’ятає господиню зі школи. На його очах Олена закінчувала школу, вступала до вузу, виходила заміж, виростали двоє її дітей…
Котові Ріккі вже 17 років і він один із найстаріших, якщо не найстаріший кіт у Чернівцях. Раніше, розповідає його господиня Олена ВАЛЬЧУК, по сусідству ще жила кішка, якій було понад 20 років, але вона померла.
Пані Олена вже давно заміжня, має двох дітей, старшій донечці Яні - дев’ять років. А Ріккі з’явився у них вдома ще коли Олена була в дев’ятому класі.
-Ми купили Ріккі на ринку на вулиці Зеленій, - згадує жінка. - Я випросила його у тата, навіть розплакалася тоді, так хотіла котика. Ми з сестрою дуже його полюбили, часто брали з собою, коли кудись далеко їхали. Ріккі з нами подорожував до Луганська. Ми їхали з пересадками, то ще десять годин у Києві з ним ходили, на руках носили. А у потязі кіт сидів на верхній полиці. Ми, малі, прив’язали його за шию, щоби не впав і не втік нікуди. Вночі від того, що потяг різко рушив, мама прокинулася. Потім розповідала: "Відкриваю очі, дивлюся – а кіт висить на мотузці! Добре, що прокинулася!"
А ще Ріккі одного разу втік, два дні його не було. Сестра сильно за ним плакала. Потім знайшли у сусідньому під’їзді".
Ріккі таки трохи дістається, недарма ж він живе у помешканні, де двоє малих дітей. Якось, наприклад, маленький синочок пані Олени Ігор взяв шуруповерт і намотав на нього котяче хутро. Через це на боці тварини була лисина. Та навіть на моїх очах малюк Ігор засунув кота у сміттєве відро. Втім, Ріккі на диво спокійно ставиться до пустощів. Він з висоти своїх років поблажливо спостерігає за дітьми. Та коли дістануть – може дряпнути.
Взагалі Ріккі має бойову вдачу. Іншим представникам родини котячих образити себе не дасть. Свого часу він був "першим котом на селі", і це в прямому значенні слова. Коли пані Олена з сестрою ще навчалися у школі, на літні канікули вони щороку їздили до села. І, звичайно брали з собою Ріккі. То він там усіх інших котів в околиці розганяв.
-Коли Ріккі приїжджав, всі сусідні коти кудись зникали, - згадує Олена Вальчук. – А після його від’їзду знову поверталися. Та він і зараз такий завзятий.
У чому таємниця довговічності Ріккі? На думку пані Олени, її вихованець - просто довгожитель від природи. Їсть він те, що й більшість інших домашніх котів – котячий корм, щоправда, не сухий, а у консервах. Багато спить. Взагалі їсти й спати – це його улюблені заняття.
-Їсть Ріккі останнім часом особливо багато, - каже господиня. - Чи він забуває, що щойно поїв, чи що. Ми з сестрою жартуємо, що у нього, мабуть, склероз. Лише поїсть, а через 20 хвилин хтось заходить на кухню, і він далі просить їжу і знову наминає. Зараз він трохи схуднув, важить шість кілограмів, а раніше мав цілих десять. Гадаю, у Ріккі, незважаючи ні на що, щасливе котяче життя.
Окрім кота, у квартирі постійно жили хом’ячки, кролик і навіть пацючки. Але Ріккі, як справжній аристократ, їхнього товариства уникав.
-Він їх всіх не надто любив, навіть гидував, - каже пані Олена. – Взагалі цей кіт пережив, певне, з десять хом’яків.
Шкільні подруги Олени Вальчук очам не вірять, коли дізнаються, що це ще той самий кіт, якого вони пам’ятають з дитинства.
-Усі подруги зі школи, які приходять, здивовано питають: "То це ще Ріккі?! Він ще живий? Нічого собі!" - усміхається господиня.
Хоча тварина ще непогано виглядає, та все ж вік таки дається взнаки: минулого року кіт оглухнув, почало сильно випадати хутро. Господарі все ж сподіваються, що Ріккі ще довго житиме, бо дуже його люблять. Особливо мала Яна. Вона переконана: "Ріккі ніколи не вмре, він буде жити вічно!"
Галина МАРКІВ
