Колишні буковинські та чернівецькі політв’язні, їхні діти зібралися "за круглим столом", аби вшанувати героїв національно-визвольної боротьби й побратимів, яких уже немає в живих, поговорити про свої проблеми.
Нині у живих залишилися одиниці тих, кого за любов до України депортувати до Сибіру, хто мучився у радянських концтаборах. І з кожним роком, навіть днем, їх стає все менше і менше.
Ті, що залишилися в живих, – хворі та немічні. Декому вже 90 або 94 роки. Мало хто приходить на наші засідання. Більшість не може піднятися з ліжка, – говорить голова Чернівецького міського товариства політв’язнів та репресованих Дмитро Костельний. – Тому боляче чути, що перевізники іноді не хочуть перевозити репресованих безкоштовно і роблять із цього проблему. Але ж їздять громадським транспортом одиниці. Тому мали би трохи поваги до цих людей.
За словами голови обласного товариства політв’язнів та репресованих Галини Бойко, яка замінила на цьому посту свою маму Ірину Войцехівську, українська держава і влада зробили дуже мало для репресованих. Досі не змінили відповідний закон, не внесли до нього зміни для поліпшення життя людей, які боролися за незалежність України. В Чернівцях досі не встановили пам’ятник жертвам політичних репресій, обласна та міська влада не виділила на нього гроші. "Коли оголосили збір коштів, то з народних депутатів відгукнувся лише Геннадій Москаль, який перерахував дві тисячі гривень", – сказала пані Галина.
Присутні вшанували хвилиною мовчання героїв, які віддали своє життя за Україну, помолилися за них. Дехто сплакнув, згадавши своє минуле.
Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook
