Що не кажіть, а людина – істота незрозуміла. Причому, доки її не розуміють інші люди, то це ще півбіди. Гірше – коли вона сама себе перестає розуміти. Наприклад, я. Донедавна я думав, що страва з кількох інгредієнтів, кожен з яких сам по собі виглядає прийнятно, також мала б здаватися мені не надто огидною. Як виявилося, не факт. Ось, по-перше, метросексуали. Вікіпедія каже, що це чоловіки, які не шкодують на себе часу і коштів, "піклуються про свою зовнішність, відвідують косметичні салони, дотримуються моди". Або, як пише Віктор Пелевін, "метросексуал – это персонаж, который одет как пидор, но на самом деле не пидор. То есть, может и пидор, но совсем не обязательно". Ну і слава Богу: все-таки не голий ходить. По-друге, мільйонери. Ви проти мільйонерів? Я ні. Є мільйони – мусять бути й ті, хто їх на купки складає: не на дорозі ж банкнотам валятися. Наскладав 804 купки – молодець, займай чотирнадцяте місце у всеукраїнському рейтингу. По-третє, власники медіа-холдингів. Теж не гріх. Тим більше, що складені непосильною працею мільйони все одно кудись треба прилаштовувати, а на фітнеси з педикюрами – хоч як старайся – 804 купки не витратиш. Та й глядачам менше мороки: захочуть подивитися "Інтер" – подивляться "Інтер", захочуть подивитися 5-й канал – знову подивляться "Інтер". Нарешті, ще одна категорія – керівники спецслужб. Тут і пояснювати нічого. Не існує на світі держав, які б на сторожі своїх інтересів не ставили бійців невидимого фронту. Тобто, може, й існують, але недовго. А щоб бійці не швендяли у пошуках потенційного ворога як фіри без дишлів, над ними має бути командир. Отже, до цього моменту ніби все зрозуміло: ні метросексуали, ні мільйонери, ні власники медіа-холдингів, ні керівники спецслужб мене особливо не дратують. Чому ж мене тоді так дратує персонаж, який одночасно є метросексуалом, мільйонером, власником медіа-холдингу і головою СБУ? Сам собі дивуюсь.
