Запропонований письменником Юрієм Андруховичем мораторій на обговорення тем Сталіна і Бандери в країні нагадує мені останні зусилля реаніматора привести пацієнта (суспільство) до тями. Але пацієнт при цьому сперечається з лікарем, хоче вкусити свого рятівника, робить все, щоби нарешті опинитися на цвинтарі.
Здавалося б, що може бути простіше думки припинити чубитися на теми минулорічного снігу, коли горить хата. Але суспільство у тому стані, коли навіть така ідея здається зарозумілою, " інтелігентською". Хоча більш прагматичної, простої думки годі й шукати.
Вразили два факти. Перший – шалена кількість відверто образливих коментарів щодо Андруховича. Терміни на – "п", на – "х" і на – "є" – в широкому обігу як на Сході, так і на Заході. Тут країна єдина, і її цілісності ніщо не загрожує. Показово також єднання прихильників Сталіна і Бандери у своєму гніві. Ситуація на форумах точно нагадує історію з Діогеном, коли той стояв посеред міста і кликав: "Люди", а коли прибігли перехожі, то він накинувся на них з палицею і кричав: "Я звав людей, а не наволоч!"
Все разом вкотре доводить – проповіді у бестіарії є доволі небезпечними. Щоразу, коли людина хоче подати здорову ідею у хворому середовищі, вона має зміркувати, чи готова вона стати поживою для інквізиторського вогнища.
Але що хотілося би додати. Якось брав інтерв’ю у Степана Бандери-онука. І він висловив щире здивування тим, що історичні теми в українському суспільстві викликають такий резонанс. Ось, що він сказав:
"Я говорю у виступах: хочу, щоб Друга світова війна закінчилася в Україні. Вона начебто закінчилася. Але, якщо подивитися український медійний простір, Друга світова тут все ще гаряча тема. Відчуття таке, що вона закінчилася тиждень тому (...)Для України стане знаковим, коли на рівні масової свідомості політики перестануть спекулювати цим".
Звісно, онук не говорив про мораторій. Але прагнення Андруховича і онука Бандери десь схожі...
З онуком Сталіна, мені, на жаль, спілкуватися не доводилося. Але відомо, що він був театрознавцем, режисером, ніколи не займався політикою, взагалі не згадував діда.
Чи не варто наслідувати цей здоровий приклад?
