Коли йдеться про тоталітарні режими, то переважно звинувачують політиків, лідерів. Нещодавно, щоправда, мені довелося почути інакшу точку зору. Відомий російський політолог Сергій Караганов висловив думку, що, скажімо, у сталінізмі винен народ, людці, які не тільки боготворили Сталіна, але із натхненням розстрілювали, біснувалися на політичних зборах, вимагали смертної кари для "ворогів" і розважалися ще безліччю способів. Загальна ж думка така – влада погана рівно настільки, настільки їй це дозволяють. Ницість громадянина провокує ницість влади, її схильність до знущань над здоровим глуздом. Якщо порядність є нормою суспільства, то це стримує навіть тих очільних дятлів, яким порядність поперек горла. Такий природний тест, життєвий іспит.
Цікаво було б відчути цю психологію. Мені здалося, що влучною може бути така паралель. Нещодавно читав стару буковинську пресу (до речі, "Молодий буковинець" 1998 рік) і наштовхнувся на інтерв’ю з відомим маніяком, серійним вбивцею Онопрієнко. Наведу цитату з його відповіді:
"Я ставив експеримент. Йшов центром села Братковичі. Бачу п’яненького чоловіка, несе у сітці часник. Підійшов і вистрелив йому у спину, і почав чекати, може хтось з’явиться. Відтягнув чоловіка до будинку, бачу, сидить на ганку інший чоловік, сидить і курить. Його навіть не зацікавило, хто стріляв, чому стріляв. Люди сьогодні із черствими душами. Кожен дбає тільки про себе. Настав час дебілізму. Це говорить про те, що сусіду наплювати нині, чи вбили тебе, чи ні.
У місті Буську, коли я вбивав, люди так кричали, що були чути в сусідніх селах. Але ніхто не прийшов на допомогу. Всі позачинялися в будинках і сиділи, як миші. Кожен думав, моя хата скраю".
Ця приголомшлива відвертість вбивці, на мій погляд, дозволяє зрозуміти, що думають посадовці, влада, так звана "еліта", коли бачать, як терплять вчителі, лікарі, вихователі своє злиденне життя. Як і Онопрієнко, вони відчувають не докори сумління, а ... презирство.
І, певною мірою, обґрунтоване.
Тому власне, мені здається, громадянину треба поводитися так, щоб нас поважали Онопрієнко, влада і ми самі себе.
