От Україна і дожила до гарного ювілею – 35 років від дня проголошення незалежності. Як нам оцінити цей вік – багато чи мало? Можемо оцінювати його за середньою тривалістю життя людини. Можемо порівняти із роками існування інших держав. Та чи будуть ці порівняння коректними, коли йдеться конкретно про нашу державу. Бо наша історія надто складна та неоднозначна. Так, на нашій території проживали людські цивілізаційні культури із дуже давніх часів. Чого вартує лише трипільська цивілізація, що сягає 4000 років до народження Христового. Маємо приклади перебування на нашій землі багатьох племен, що тривали або тисячі років, або кілька століть. Та хіба ми такі вже оригінальні у цьому? Переселення та міграції племен та народів були звичними не лише для Європи, але й для інших частин світу. Тож можливо саме ця багата генетична складова нашої нації і є частково причиною, що ми так важко проходимо становлення державності.
Звичайно, це не пошук виправдання чи зняття відповідальності із нашої влади та й нас самих у тих проблемах, які ми породжуємо для себе і які нам підкидають наші сусіди і зі сходу, й навіть із заходу. Та ігнорувати цю нашу нестабільність, багатовекторність, політичну та цивілізаційну орієнтованість у процесі державобудови також не можна.
Хто наша держава? Дитина, підліток чи зріла особа? Нехай кожен зробить власне порівняння. Та, мабуть, яке б ви не вибрали, воно буде вірне. Бо за роки повномасштабного вторгнення ми стали дуже швидко дорослішати, позбавлятися багатьох ілюзій, хоча водночас залишатися наївними та безпечними. Якось важко нам дається робити аналіз власних помилок та не наступати по кілька разів на граблі. Наша креативність та живучість вражає не лише світ, а і нас самих. Так само, як і наша непоборна корупція. Чого вартують оті наші кінематографічні "мідаси" та "форест гампи"? У народі кажуть – скажи мені, хто твої друзі і я скажу, хто ти. За Мойсеєм ми вже майже пройшли отих 40 років ходіння по пустелі та зміни двох поколінь, що не знали рабства. Та чи можна стверджувати, що за п’ять років ми станемо зовсім іншими?
Сказати , що все у нас погано, чи все у нас добре, буде не вірно. Все пізнається в порівнянні. Ми не єдина країна із безліччю проблем, але хіба це надто втішає? Чомусь мені хочеться порівняти нас із птахом Фенікс, який раз за разом постає з попелу. Наша стійкість, терпеливість, невмирущість, то наша сила, яка тримає нас на цій планеті у цей історичний проміжок розвитку людської цивілізації. Нам пишатися тим, що ми рятуємо не лише себе, але і Європу, чи шукати співчуття в інших народів? Пробачте, що не маю простих та однозначних відповідей на ці питання. Не можу сказати, що досить нам зупинити війну чи підписати мирну угоду і ми заживемо, мов вареники у сметані, бо іноді видається, що людство вже ввійшло у стадію біблійного Апокаліпсису. Війни, посухи, що лякають своїми наслідками, неоднозначність поширення роботів та штучного інтелекту. Можливо не падіння гігантського астероїду знищить нашу цивілізацію, а до цього приведемо ми своєю жадобою та нестриманістю у бажаннях. Щось не надто радісним та оптимістичним видався мій спіч до Дня Незалежності, але, як казав наш відомий діяч – маємо те, що маємо. Тож радіймо кожному пережитому дню та будьмо уважними до близьких. Цінуймо, те , що маємо.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
