Мабуть ніхто не заперечить, що лідером рейтингу брехунів буде кремлівський карлик,. Цей, не червоніючи, бреше і своїм громадянам, і світовим політикам із такою переконаністю, що важко збагнути, хто несповна розуму, той, що так щиро бреше, чи ті, які його слухають. За двадцять років правління він видав такі неймовірні обсяги брехні для внутрішнього та зовнішнього споживання, що вже важко віднайти, чи спроможний він бодай інколи казати щось схоже направду. Як це йому так сходить? Він такий великий гіпнотизер, чи геніальний маніпулятор? Мабуть, що ні. Він просто диктатор-узурпатор країни із найбільшим ядерним арсеналом, якого чомусь і досі деякі бояться, а інші вважають мало не месією, що веде до величі расєї. Хоча. як мені видається, до її краху.
Не набагато відстав він нього, а, можливо, й випередив, інший дуже незбагненний персонаж, що примушує тремтіти усю планету своїми не завжди адекватними заявами. Він їх продукує у такій швидкості та кількості, що іноді сам не встигає відслідковувати свої ж цитати, які протягом доби можуть одна одну заперечувати. Він так легко та безтурботно роздає різні обіцянки, що більшість мусить вимикати будь-яку логіку в намаганні прорахувати його наступний вислів чи дію. Його непрогнозованість дає йому можливість ставити у ступор будь-якого опонента. Хто і як може спрямувати його нестримну енергію у конструктивне русло важко сказати, та іноді він приймає рішення, що призводять до певного позитиву. Та вони такі рідкісні та несистемні, що їх важко сприйняти.
Дещо відмінними від цих двох є європейські політики. Вони не є відвертими брехунами, а, швидше, благодійними обіцяльниками із досить малим коефіцієнтом корисної дії. Якось не наважуються вони стати більш рішучими та перейти від благим намірів до конкретних справ. От вже невдовзі запропонують 20-й пакет пекельних санкцій проти воєнного злочинця та країни-терористки. Хай їх Бог благословляє на добрі справи. Але так вже хочеться побачити, що вони арештовуватимуть сотні танкерів тіньового флоту московії. Нехай би вже не конфісковували ті старі корита, але нафту із них могли б продавати на користь України. Отак би десять-двадцять танкерів залишили із нічим, то дивись і інші почухали б потилицю.
Наші політики також набираються світового досвіду і все обіцяють, та обіцяють. То перемовини, то мир, то світле майбутнє (на жаль, без світла). Бо немає у них реальних пріоритетів. Бо найулюбленішою справою для них є благоустрій скверів. Не доходять ніяк руки аби на тисячах сміттєзвалищ в Україні будувати сміттєспалювальні заводи та виробляти нам електрику, встановлювати в аграрній країні тисячі установок із переробки метану. Натомість, нас переконують, що відроджуватимуть знищені гігантські ТЕЦ. Ну, що тут скажеш - прапор їм у руки. Ми наче ті заручники – маємо те, що маємо. І немає цьому ні кінця, ні краю.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
