Не знаю, чи хтось із адекватних політиків уявляв собі таку політичну ситуацію, що нагадує повний хаос у світі та не підпадає під будь-яке рівняння із багатьма невідомими. Така тотальна невизначеність не постала одномоментно. До цього призвели ціла низка факторів, що подібно до снігової лавини з кожним роком набирала швидкості та все більшого охоплення новими та давніми не діагнозованими проблемами.
Складається враження, що світ перебував у певному летаргійному сні, коли ти то не помічав, чи не хотів помічати отих нових викликів.
Наївна віра, що глобалізація економіки сама собою усуне першопричини майбутніх війн. Ну навіщо воювати, коли так ефективно можна торгувати державам, які ще вчора були по різні боки барикади холодної війни. Намагаючись керуватися лише логікою мислення та гаслами взаємовигідного співробітництва, ми потрапили у пастку тотального благоденства – ілюзії, яка не мала реального підтвердження. Яка зброя, які загрози, коли спільно робимо великі гроші?
Росія – партнер, Китай – партнер. За гарними словами та мільярдними контрактами профукали найголовніший інстинкт – гарантію безпеки. Угоди, меморандуми, військові союзи ( НАТО ) виявились лише намірами. Кому могла прийти у голову думка, що прийде час, коли головний організатор цього "могутнього" Північно - Атлантичного альянсу стане його головним могильником? Яке КГБ могло сподіватися на таке диво, аби президент найпотужнішої мілітарної держави, "оплоту демократії" виставляв територіальні претензії до свого союзника по блоку?
Сказати, що Європа шокована - це нічого не сказати. Десятиліттями вона перебувала під парасолькою свого заокеанського "друга", який несподівано виявився майже ворогом. На кого і на що сподіватися в нинішніх умовах? Виявилося, що Європа не готова співати соло, вона увесь цей час була лише підспівувачем. У масовці завжди було легше, навіть, якщо підспівуєш не дуже чисто. Складається враження, що до багатьох європейських політиків ще і досі не прийшло це усвідомлення. Все якось минеться, все згладиться і буде, як і раніше. А якщо ні?
Чи повинна Європа опустити руки та віддатися на плин течії, якось воно та буде? Переконаний, що ні, бо об’єднана Європа то потужна економічна сила. Не випадково погрози Доні про нові мита і тарифи швидко забулися, коли ЄС дав зрозуміти, що готовий дати здачі. Необхідно терміново шукати нових союзників, коли старий вже зовсім здурів, то чого не пошукати нових але молодих та рішучих. Україна, Ізраїль, Туреччина. Самостійна військова операція в Ірані, аби перський народ звільнився від диктатури аятол. Хіба нафта Ірану не гарант економічної стабільності? Рішуче відсікання московії від Каспійського, Бальтійського, Чорного морів, проток Данії, Норвегії та Ла-Маншу. Не постійно жувати жуйку занепокоєності та стурбованості, а діяти рішуче та оперативно. Вікно можливостей дуже коротке і якщо його упустити, то потім вже може бути надто пізно. Невідомих у рівнянні багато, але хто сказав, що воно не може бути вирішене, коли на це є сильна воля та інтелект.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
