Хто кому виставляє червоні лінії?Блог Ярослава Волощука

Вовочка знову заспівав свою стареньку пісеньку про свої залізні яйця у виді "орешніка". Він такий щасливий, що його така плекана вундервафля не вибухнула при пускові, а таки долетіла до Дніпра. Правда, хвалилися, що із Південмашу не залишилося і сліду, але виявилося, що порожні болванки не так страшно вже і пошкодили величезний завод площею у сотню гектарів. Експерти визначаються із тим, що то було – реальне випробування модифікованої ракети, психологічна спецоперація, демонстрація потуги для власних болванів та для європейських прихильників уникнення подальшої ескалації. На мою думку, ці всі фактори одночасно.

На жаль, ми перебуваємо у ситуації, коли протягом десятків років придурок залякує світ своїми страшилками замість того, аби світ раз і назавжди виставив свою червону лінію. А ще краще, якби нашим руками продемонстрував серйозність своїх намірів і дав нам зброю з можливостями знищити показово один із його бункерів. Чому наполягаю на такому варіантові? Бо інакше оборонний блок НАТО перебуває в позі боксера, який лише відбиває удари, не демонструючи сили власних.



Не випадково на першому турі виборів президента в сусідній Ромунії переміг кандидат, який висловлює скепсис, що НАТО спроможне реально захистити своїх членів, а не лише висловлювати занепокоєння. Звідки виникають Орбани та Фіцо? Невеликі держави завжди намагаються виглядати такими собі шавками перед більш сильними та могутніми. Історія доводить, що всі ці перераховані мною країни були союзниками Гітлера у Другій світовій війні, бо така природа вовчої зграї – слабший перебуває на нижній ланці ієрархії. Аналогічна ситуація у Грузії, яка вже мала можливість у повній силі відчути зраду світу у війні 2008 року.

Страх перед неадекватом можна подолати лише діями на випередження, що доводять серйозність намірів завдати удар. Нехай диктатор переживає, коли і де його очікує наступний удар. Але чи станемо ми свідками такої рішучості? Поки що такого не спостерігається.

Єдина надія, що кремлівський карлик так допече Трампа, що той наважиться дати йому такий аперкот, як за минулої каденції у Сирії. Мені вже доводилось писати у попередніх блогах, що головною причиною воєн є імпотентні миротворці. Не хочеться, аби таке повторювалось знову і знову. Мир можливий лише з позиції сили. Бо слабкість лише провокує агресора на нові завоювання.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram