Миротворців багато, а миру нема. Блог Ярослава Волощука

Щось дивне коїться у світі. Немає континенту, який би не переймався тим, що діється в Україні.

У Європі, Азії, Південній Америці а тепер навіть у Африці віднаходяться політичні лідери, що "щиро" прагнуть принести мир на українську землю. Та якась дивна річ із ними твориться, всі вони намагаються переконувати у необхідності припинення вогню не московію, що напала на нас, а саме українську владу. Якесь дивне розуміння ситуації.



Як стверджує наш президент і про це не раз говорили у Вашингтоні та Брюсселі, війна може закінчитися в один момент. Достатньо аби Путлер дав наказ вивести війська із міжнародно визнаної території України і тоді вже можна сідати за стіл перемовин.

Та чомусь оті, так звані, миротворці вперто намагаються балакати не із зачинателем війни, а із владою країни-жертви агресії. І шанований Папа Римський, і лідер Китаю, і президенти Туреччини та Бразилії – всі затяті миротворці.

Вони переймаються долею тисяч жертв бомбардувань, катувань, згвалтувань, депортацій, переселенців але якось однобоко: "Не противтеся злу, б’ють вас по лівій щоці, то ви підставте ще і праву".

У чому причина такого дивного пацифізму? Не повірите, але вони переймаються бізнесом. Війна погано впливає на розвиток їх економік. Різного роду накладені на рашку санкції, яких вони, доречі, у більшості не дотримуються заважають розвитку міжнародної глобальної торгівлі. Всі щасливі, що Україна постачає зерно на світові ринки, та ніхто реально не помічає, чи не хоче помічати, які палки у колеса, або точніше перепони на воді ставить московія аби не дати це робити Україні у повному обсязі.

У вовчій чи навіть у собачій зграї панують чіткі правила, хочеш бути лідером зграї, то маєш показувати зуби, а не підтискати хвоста. Отак і ці наші лідери – миротворці наче і прагнуть показати себе сильними та могутніми, але замість того, аби дати колективну відсіч грубому агрессору, починають виляти перед ним хвостом.

Світова політика таки вступає у нову фазу – або світ котиться до панування терору і хаосу, або спробує відновити міжнародні правила поведінки та дотримання статуту ООН.

Чогось так мені видається, що крах і демонтаж цієї однієї із останніх імперій може привести на десятиліття до спокою і миру у багатьох інших частинах світу. Бо немає куточка на землі, де б ця імперія зла та і не впхала свого смердючого носа. Та першим на цьому шляху має стати лідер найбільшої християнської конфесії. Він повинен визнати, що сатана існує і має конкретне ім’я та проголосити черговий хрестовий похід проти нього, а не намагатися усадити за стіл перемовин із ним його жертву.

Мир можливий тоді, коли справедливість стає сильною, а не намагається підлаштуватися під забаганки зла.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram