Коли нарешті Україна подорослішає. Блог Ярослава Волощука

Нещодавно ми відзначили 31-у річницю нашої відновленої держави. Здавалося б, пристойний вік - розмочили четвертий десяток. Та коли починаєш навіть поверхово аналізувати діяльність нашої влади, то маєш справу із ясельною, або можливо середньою групою дитсадка. Надто вже багато у висловах наївних забаганок, відсутність відрізняти бажане від дійсного і така наївність, що не знаєш, як до цього ставитись. От вже пів року йде повномасштабна агресія, а ніхто із владних верхів навіть не спромігся взяти на себе сміливість відверто попросити пробачення чи навіть покаятися: "Дорогі громадяни, пробачте, що через нашу недолугість та недовірливість і наївність у нас була окупована третя частина країни, тисячі людей загинули, мільйони були змушені полишити свої домівки або і країну. Через наші кадрові рішення цілі області захоплювалися без опору і спротиву, сотні колаборантів сиділи у владі, а ми навіть не здогадувалися, а ще скільки сидять, ми також не знаємо. Ми ігнорували реальні потреби війська та військово-промислового комплексу. Перебуваючи у стані війни з Московією, ми сотні мільярдів витратили на дороги, школи та інші споруди, замість того, аби подбати про засоби захисту, протиповітряну та протиракетну оборону.

Сподівалися, що московіти то "братній " народ і не вірили, що то наш лютий ворог, який прагне нашого знищення. Арештовували патріотів, волонтерів і прогавили у владних кабінетах тих, які працюють на ворожі спецслужби".

Отож, як бачимо дитяча довірливість та наївність змушує державу та народ платити за неї дуже дорогу ціну. Ппо очах дітей, які пройшли жахи війни, ми бачимо, як швидко вони подорослішали. Маємо надію, що і влада починає дорослішати. Не варто сподіватися лише на маму і тата ( Америку чи Британію). Потрібно і самим розвивати свою оборонну промисловість, бо наші сподівання, що Московія сама розвалиться можуть залишитись нашими забаганками і нам і навіть після перемоги доведеться жити із таким неадекватним сусідом. Можна скільки завгодно повторювати, як мантру - Європа та НАТО, але при цьому реально нічого не робити аби, бути схожими на них і залишитися при розбитому кориті. Колись, зо два десятки років тому, в одній із виборчих кампаній було гасло про три П: "Патріотизм, порядність, професіоналізм". Тож чи не на часі повернутися до цих зрозумілих та простих істин, бо у реальній кадровій політиці відбувається все навпаки. Що ще має статися аби це дорослішання таки відбулося? Коли нарешті влада збагне, що не вона будує нову Україну, а лише продовжує те, що започаткували попередні покоління. Одним словом, нашій історії не три роки, а тисячоліття. Тож давайте дорослішати і ми самі та перестанемо обирати популістів замість професіоналів.