Увесь світ шокували жахаючі кадри злочинів московських окупантів із міста Буча, що поруч із Києвом. На жаль подібні кадри, то лише перша ластівка тих страшних звірств, які лише наростатимуть по мірі визволення наших міст, сіл та містечок від рашистів.

Для багатьох жителів східної України, особливо російськомовних ¬– це стало якщо не шоком то повною несподіванкою, адже погодьмося, що на тих теренах до кінця не вірили, що Московія може піти із повномасштабною агресією, а тим більше чинити такі звірства. Не випадково старожили відзначають, що навіть за часів нацистської окупації вони такого масового та цілеспрямованого терору не зустрічали. Але жителям західних областей зустрічатись із жорстокістю тих " визволителів " доводиться не вперше. Ще у роки Першої світової війни вони мали можливість переконатись у мародерстві росіян та їх патологічній ненависті до всього цивілізованого та європейського.

Друга хвиля " визволення " була на наших землях у 1939 – 40 роках. Тисячі закатованих, сотні тисяч депортованих. Наведу приклад із досвіду власної родини. Дід та баба по батьковій лінії були оголошені куркулями, за те, що мали двійко коней та дві корови. Загинули десь на просторах нинішнього Казахстану, коли їх етапували у товарняках на Далекий Схід. Їх мертві тіла просто викинули з вагону.

Після відходу радянських військ та окупації Німеччиною не було міста чи містечка на західній Україні, де б не віднаходили братські могили із закатованим та розстріляними десятками, сотнями і тисячами трупів. Можливо тепер і східнякам стане зрозуміла популярність руху опору, яку очолили Бандера та Мельник, адже до УПА входили сотні тисяч, а підтримували їх мільйони. А ті бандерівці, то були звичайні хлопці. Які горіли вогнем помсти за закатованих рідних та близьких.

Не надто легшою, якщо не ще жорстокішою була і третя хвиля "визволення" у 1944 році. Знову тисячі закатованих, сотні тисяч депортованих. Єдина відмінність, що головними катами були не військові, а нелюди з НКВС. Оскільки мої батьки були репресовані, то знову нагадаю із родинного досвіду методи катувань. Жінок ґвалтували, запалену вату пхали до рота, вставляли пальці поміж двері… І ще були десяток катувань, які навіть страшно перераховувати. Чоловіків збивали до смерті, вирізали зірки на грудях, морили спрагою, голодом. Минуло вісімдесят років та, як бачимо, методи катувань та знущань "визволителів" анітрохи не змінилися.