Політична казка про золоту рибку. Блог Ярослава Волощука

Пресинг, із яким Росія шантажує своїми червоними лініями Європу та США, нагадує мені відому з дитинства казку про золоту рибку. Бідний старий, аби якось вижити, пішов до моря та закинув невід, до якого потрапила золота рибка. Вона, в обмін на своє звільнення, пообіцяла виконати три його бажання. Спочатку баба захотіла нове корито, потім гарну хату, а потім палац та рибку в прислузі. Скінчилося прозаїчно: баба з дідом знову біля розбитого корита.

Ті путінські червоні лінії мені дуже нагадують забаганки баби. Агресор, який грубо погвалтував Гельсінські домовленості 70-х років про визнання кордонів у Європі, анексував території Грузії, Молдови, України, та ще й стає в позу скривдженого і вимагає від Європи та НАТО гарантій своєї безпеки. Точніше повну свободу дій на своє неадекватне поводження з сусідами.

Але хіба НАТО захопило в Росії хоча б два квадратні метри її території? Натомість хвороблива уява кремлівського очільника вимагає не лише відмови від Бухарестського меморандуму, за яким Україна, Грузія та Молдова мають перспективи вступу до оборонного союзу, який і створювався для протистояння агресивній політиці Радянського Союзу з його ідеями світової революції. Росія ж хоче не лише не допустити вищезгадані країни до НАТО, але й роззброїти ті, які вже входять до нього, – країни Балтії, Польщу, Словаччину, Румунію та Болгарію. Отакий "Вовочка"! Сам нашкодив, а звинувачує інших. Якщо виконати ці його забаганки, то якими будуть наступні? Мабуть, як у тої нерозумної баби із казки. НАТО повинно розпуститись, Європа має і далі тісніше затягнути газовий зашморг, усі санкції мають бути зняті. Ну, просто тобі московська ідилія – помити брудні чоботи в Атлантиці.

Тож зараз вирішується найближча перспектива Європи. Чи це буде союз із певними світоглядними цінностями, чи це буде прокладка для імперських замашок Росії на відродження нового Радянського Союзу. Якщо Європа та НАТО поведуться на шантаж і забаганки, то надалі вони лише зростатимуть і до чого можуть призвести, важко навіть уявити. Гірко, що саме нам випала доля стати тією межею, за яку Росія не повинна перейти. Чи стане із нами бодай частина Європи, покаже час.