Спекотне кліматичне і політичне літо

Примхами погоди вже нікого не подивуєш, але ще існують скептики, які в унісон із Трампом стверджують, що ніякого глобального потепління не існує. Та мені б хотілося закцентувати увагу на тому, що нас очікує спекотне літо не лише у площині температурних показників, але і у стрімкості розвитку політичних подій у Європі та світі.

Світові ЗМІ не встигають розставляти пріоритети за кількістю та важливістю подій. Руйнівне торнадо у Моравії ( Чехія ), руйнування багатоквартирного житлового будинку у Майямі… Окупаційна влада Криму, яка бідкалася на нестачу води, таки допросилася і отримала протягом кількох годин кількамісячну норму. Лукашенко таки "допросився" секторальних економічних санкцій. Військовий корабель ВМС Великої Британії спокійно пройшов територіальними водами України у якихось десяти морських милях від Севастополя, чим викликав гавкіт та істерику російських посадовців. Адже протистояти есмінцю однієї із країн НАТО – це тобі не таранити невеличкі катери та буксир України. НАТО офіційно визнало Туреччину відповідальною за безпеку на Кавказі та Чорному морі. Це цілком справедливо, адже країна прискореними темпами будує суперпропускний канал із Мармурового до Чорного моря. Цим забезпечить швидке перекидання будь-якої кількості кораблів із басейну Середземного моря до Чорного, чим остаточно підірве намагання Росії оголосити себе у ньому головними. Світ не визнав і не визнає окупацію Криму легітимною і прохід військового есмінця – яскрава демонстрація цієї позиції. Підсумовуючи все вище перераховане, бачимо, як у самій Росії та довкола неї все потужніше стискається пружина протистояння та несприйняття цього диктаторського режиму. Нові жорсткі методи боротьби із внутрішньою опозицією, повний провал боротьби із ковідом та все активніше звучання тези про арешт золотого трильйону, які вивезла зграя самодержця у західні банки – може призвести до дуже швидких та радикальних змін у цій територіально величезній державі. Історія підтверджує, що теократія невпинно та неминуче веде себе до самознищення. Боротьба з інтелектуалами, усім прогресивним та демократичним мимоволі веде до краху та агонії. Передчуття, що режим у Росії саме перебуває у стані цієї агонії. А передчуття власної смерті все більше підштовхує їх до хаотичних дій. Ноги Кремля вже тремтять – для нас головне зробити так, аби під час його падіння від не завалив собою когось меншого.