Нещодавно в "МБ" ми писали про майже кримінальні розбірки, що відбуваються із головами територіальних громад. Не хотілося би погане пророкувати, але, на мою думку, це лише квіточки. Чому так стається? На те є декілька причин.

Одна з головних та, що ми як політична нація перебуваємо на стадії маляти: хто нам цицки дає, той нам і "мамка". За гречку, обіцянки, кавалок поля чи вирішення побутових проблем готові легко віддати голос на виборах. Немає у нас тої свідомості, що влада повинна вирішувати не лише наші особисті потреби, а перейматися життям усієї громади. Нам головне, аби наше вирішити. А є ж певні закони суспільного життя: не може бути одному добре, коли всім іншим зле.

Наступна наша болюча проблема та, що похід до влади у нас не розглядається як покликання послужити на благо всім, а лише як найпростіший та найлегший шлях до збагачення. Що на верхніх щаблях влади, а чи на нижніх – все їм мало, мало і мало. Параліч правоохоронних органів, що у більшості випадків не лише не борються із злочинами, а й очолюють їх, призвів до того, що у країні панує повний правовий хаос та безкарність.

Великою також є проблема ігнорування мислення на перспективу. Головне питання можновладця: як би то день не минув без бодай найменшого прибутку. Вся система управління, від верху до низу, нагадує "броунівський рух" чи по народному – метушню "в ополонці". Немає бачення, куди ведуть державу нагорі, а цим внизу тим більше стратегій не треба. Навіщо щось планувати, за виконання чого треба звітувати. Краще жити сьогоденням. Але так живе тваринний світ! Людська ж спільнота потребує осмислення, планування і передбачення своїх дій.

Громади задумувались колись як демократичні перші давньогрецькі держави-поліси, де на місцях – влада, яку люди знають в обличчя, яка живе поруч із своїми виборцями і буде більш відповідальною та підконтрольною. Тож нам треба розробити механізми можливості відкликання своїх обранців або принаймні якісь застереження від їх нестримного бажання постійного переобрання. Хоча, можливо, найкращим таким застереженням було би наше свідоме та осмислене голосування. А також розуміння нами того, що голови громад – це виразники інтересів усіх, а не лише кума, брата чи свата. Після цього би не палали їхні гаражі, ресторани та автомобілі.