«Хотят лі рускіє войни?» Блог Ярослава Волощука

Давно, в часи Союзу, пісеньку із такими словами часто прокручували в дні святкування Перемоги. Совітська пропаганда просто із шкіри лізла, аби показати Сою, як найбільшого миротворця у світі. Корея, Ангола, В’єтнам, Куба, потім Афганістан… Куди лишень не пхався посланий комуністичною партією воїн-інтернаціоналіст. Колись ходив навіть такий політичний анекдот: війни не буде, але буде така боротьба за мир, що від планети Земля нічого не залишиться.

Сучасна Росія і її беззмінний диктатор, що ностальгує за Союзом, копіюють стару пропаганду, що Росія мирна та "могутня" держава, яка, чи не єдина, гарантує безпеку у світі. Ми знову бачимо її "миротворців" у Грузії, Молдові, Сирії, Нагірному Карабаху. Отож плекати ілюзії, що із Московією можна домовитись, – безнадійна справа. Тому ці останні тижні, коли росіяни стягнули до кордонів України більше ніж сто тисяч своїх військ, ставлять нас перед важливою дилемою. Чого ми хочемо? Залишитися демократичною незалежною державою або піти на капітуляцію із московитами?

Так, можливо, поки що Україна не ідеальна держава, але чи буде нам жити краще, якщо ми станемо сателітом Росії? Які такі здобутки та досягнення може нам запропонувати ця гігантська за розмірами держава? Демократія, наука, освіта, духовність, гуманність, соціальна політика, розвиток місцевої інфраструктури та самоврядування – жодна із перелічених категорій не стосується Росії. Тому гарних перспектив у нас із "рашкою" бути не може. Чи буде агресія, залежить не від нас, а від забаганок "кремлівського ліліпута". Тому нас може врятувати не паніка, не страхи чи марні сподівання на те, що Захід нам допоможе, а лише повна згуртованість й адекватна реакція всього населення. Не дай Боже показати бандиту, що ти його боїшся. Це відома істина у спорті, єдиноборствах чи навіть у дитячих вуличних розбірках. Тому я б визначив такі основні елементи нашого протистояння неадекватному ворогові.
Не дуже сподіватися, що наша не вельми професійна влада повирішує ці проблеми без нашої з вами участі.

Ми повинні дотиснути владу щодо остаточного вирішення питання із територіальною обороною.

Бути готовими до потужної волонтерської підтримки у разі агресії.

Підвищити свою уважність та протидію проросійським силам у країні.

Не бути байдужими до підтримки нашої армії.

Не сподіватися на те, що ми далеко від театру потенційних військових дій, і нас це не стосується.