Як я була волонтером

Нещодавно мені у соцмережі написав знайомий військовий хірург із Чернівців, який перебуває у зоні АТО вже вдруге, про те, що їм не вистачає медикаментів. "Буває, що немає навіть марлі, елементарних рукавичок (нестерильних) для огляду, – написав він. – Гостро потребуємо правцевого анатоксину. Немає жодної ампули, а це дуже погано... Від правця навіть за найсучаснішого лікування смертність – 70 відсотків. Можна бійця ідеально прооперувати, а він потім загине від правця..."

Я запропонувала йому написати статтю про це – можливо, хтось відгукнеться. Минуло два тижні відгукнулася …аж одна пенсіонерка, яка принесла, можливо, останні свої 300 гривень. "Там вони потрібніші", – сказала жінка. І тут я почала думати: що робити з цими 300 гривнями? Вирішили зібрати в редакції: хто скільки може. Набігла сума трохи більше 2 тис. грн. А тим часом вирішила порахувати, яка приблизно сума потрібна на всі медикаменти, які перерахував мені військовий хірург. Я жахнулася – понад 65 тис. гривень! І що ми купимо за ці 2 тис. грн?

Порадившись із хірургом, вирішили купити не медикаменти, а три електрочайники у палати, де лікуються наші бійці. "Медикаментами нам уже допомогли мої однокурсники, друзі, волонтери, зокрема із Франції та Італії. А наші бійці теж люди, хочуть і чаю попити", – сказав мені лікар.

Нещодавно святкували день волонтера. Хочу низько вклонитися всім, хто допомагає нашим бійцям! Не знаю, де ви берете стільки ресурсів, коштів, медикаментів! Здавалося б, звичайні електрочайники… Але ж їх потрібно було піти купити, а до них ще чаю, відкритку, це все запакувати і відправити – і на це у мене пішов весь робочий день! Тому навіть не уявляю всього масштабу вашої важкої роботи! І що би там не казав президент Порошенко, завдяки вам тут, а нашим бійцям там ми йдемо до перемоги!