Одного разу стала свідком доволі неприємного інциденту. На вихідних ходила до родичів в гості, які живуть у Чернівцях. Зайшовши у під’їзд, почула крики та верески. Невідома жінка гупала в двері і повторювала: "Ну, впусти-и-и-и мене!"
Я підійшла до цієї жінки.
"Добрий день, у вас щось трапилося? Чому ви лише в піжамі?" – запитую.
"Можна ваш телефон? Мені до поліції потрібно зателефонувати", – каже бідолашна жінка, на вигляд років 55-60.
"Навіщо вам до поліції?" – запитую.
Жінка не стримує сліз і починає ридати…
"Ви розумієте, я живу з дочкою, їй 23 роки. Протягом останнього часу її ніби підмінили. Вона виганяє мене з квартири, каже, що я не її мама, і вона не хоче мене бачити. Наша квартира поділена навпіл. Мій покійний чоловік залишив нам її. Я вже не можу це витримати", – каже жінка.
Дістаю з кишені телефон і протягаю їй. Очевидно, нашу розмову в під’їзді почула її донька, бо негайно вибігла з квартири.
"Ой, мамочко! Ти чого тут у піжамі?" – запитує.
Жінка лише закриває обличчя рукою.
"Тобі не соромно? Сама вигнала мене, а тепер ще питаєш? Я дзвоню до поліції, може, хоч вона на тебе управу знайде", – каже.
"Та ти що? Яка поліція?"
"Дайте телефон", – каже до мене жінка.
"Чого в чужої людини просиш? Тримай свій!" – каже дочка і дає матері телефон.
Жінка все ж зателефонувала до поліції. Я вже не стала чекати поліцейських та вникати у цю сімейну драму. Але жінку пошкодувала…
3-12-2021, 18:53
0
2 423
