От такі ми — гівняні. Інших нема. Це я про журналістів.
Мав перше бесіду з колегою про те, що щось із цим всім треба робити: міліція б'є людей, безчинствує, треба дати відсіч, трололо...
Давай, каже, будемо ігнорувати всі повідомлення міліції і не будемо їх публікувати. Або, ще краще, замість сторінок "кримінал", всі газети надрукують на всю сторінку "Захарченка — у відставку!" Каже, що це всеукраїнська журналістська акція, запропонована кимось із столичних журналістських "світил".
Воно, може, було би й добре таке надрукувати на всю сторінку. Та й написати це не так важко. Але що тоді там читати? І скільки людей знає, хто такий Захарченко? Може, це перший заступник голови Путильської райдержадміністрації. А може маляр-штукатур, який сім з половиною років тому виїхав у Португалію. Не знаю, хто і за що, але — у відставку!
Весь цей протестний вереск потроху починає напрягати. Всі ці акції-виступи штибу "Банду геть!" "Захарченка — у відставку!" більше схожі на квакання жаб у селі: стоїш, куриш на порозі, а в березі хтось квакає в твій бік. А ти стоїш собі, та й куриш. Отак і Захарченко куритиме, переживатиме, поки в Заліщиках міст не впаде і жаби не почнуть квакати туди.
Ще можна на мітинг під МВС зібратись із плакатами "Захарченка — у відставку!". От тоді то він і відчує гнів народу! З ганьбою тікатиме з міністервської посади, втираючи з писку гірку ментовську сльозу!
Але це буде потім. Трохи згодом... А зараз, давайте покричимо, полайкаємо, розшаримо.
Пропоную робити те, що нам під силу. Робити щось в інформаційному плані: подавати міліцейські звитяги так, як їх бачимо ми, а не вони. І всьо. Моя відповідь Захарченку тут.
