Тату, я зрозумів. Коли ти переорав половину городу і сказав, що тут буде садок, я подумав – дурниця.
Ми мовчки сверлили землю і клали до ям саджанці. Коли було нерівно – ти матюкався. Я матюкався подумки. Я не розумів -нащо треба садок на городі. Все село на городах садить барабулі. Мабуть, ти й сам не розумів, але садив садок.
Коли я був у відпустці вдома кілька років потому, ти приїжджав із роботи і питав, коли я викошу садок. Мене це страшно нервувало. Я мовчки косив, а ти тихенько сховавшись за кронами молодих дерев дивився на це. Я гнав до кінця смугу трави, “гасив” косарку і підкурював. Ти виходив із-за дерева у старих камуфляжних штанах і футболці, і, усміхнено дивлячись на викошений сад обіймав мене...
Я відсахувався – раптом хтось із сусідів побачить. Скажуть: “Дивіться – вже тридцять скоро, а він досі татів синок”... Про себе думав.
Твій онук, Сашко, коли їсть яблуко, завжди перепитує: ”Це дєдушка Міша садив?”
- Дєдушка Міша, - намагаючись не плакати відповідає мама.
А я стою над тобою, дивлюсь на згасаючу свічку в твоїх холодно-гарячих руках і обіцяю: тату - сад не заросте.
