Довелося їхати до Києва автобусом, який відправляється о 22.00. Було це наприкінці грудня. Таких сильних морозів, як зараз, тоді ще не було, але й літом не пахло. Сів до салону за кілька хвилин до відправлення, а там температура – майже така сама, як і надворі. Думаю, автобус старий, на ходу розігріється. Цим сподіванням, напевно, грілася й решта пасажирів. Так аж до Вінниці.
У Вінниці підходжу до водія і запитую: "А в автобусі є обігрів салону?" Відповідає, що є. "То увімкніть його. В задній частині холодно, як надворі".
З-під курток та шапок на передніх сидіннях почулися вигуки: "Спереду не краще. За що я гроші плачу?" Водій глянув на обурених пасажирів і вийшов на вулицю, щось буркочучи собі під ніс. Потім сів до автобуса, і ми поїхали далі.
Дехто ще неодноразово виказував невдоволення, але від того температура у салоні не підвищувалася. Через стару ізоляцію з вікон тягнуло холодом. Їхати довелося з вітерцем...
Проте незадовго до в’їзду до Києва опалення запрацювало, в салоні потепліло.
Кілька тижнів по тому знову мав щастя сісти до того ж автобуса. Надворі вже було значно холодніше. Відразу зрозумів, що разом із квитком купив собі можливість заробити застуду. Ситуація була майже така сама, як і минулого разу. Щоправда, тепер опалення ввімкнули в передній частині автобуса. Люди ззаду почали жалітися, а водій їм каже: "Салон напівпорожній. Навіщо гріти обидві його частини? Пересідайте вперед".
Я сидів на п’ятому чи четвертому місці, неподалік водія. Проте за всю дорогу в мене навіть не виникло думки зняти куртку.
Неодноразово доводилося їздити одеським автобусом одеського перевізника і в більші морози. Але не пригадаю, щоб я хоч раз у салоні побачив людину в куртці та шапці. Навіть якщо в салоні було до десяти пасажирів.
Може, на квитках на маршрути, які обслуговують чернівецькі перевізники, варто писати: "Одягайте три пари штанів, дві куртки і валянки – вас везтимуть чернівецькі".
