До редакції зателефонував чернівчанин Юрій Анатолійович і розповів таку історію.
– Мій сусід завжди вважав себе справжнім українським патріотом. Він одягав вишиванку, вивісив український прапор на своєму балконі. Синьо-жовтий прапорець майорів на його автомобілі. Удвох із сином вони ходили на всі мітинги, що відбувалися у Чернівцях, кричали: "Слава Україні!", – запевнив чоловік. – Коли почалися події на Сході, я подумав, що сусід із сином підуть воювати туди добровольцями. Та ніхто із них не пішов. Ми живемо у багатоповерхівці на одному поверсі. Якось ввечері у мої двері подзвонили. Незнайомий чоловік представився працівником військкомату, сказав, що приніс повістку синові мого сусіда, але, напевно, нікого немає вдома, бо не відчиняють двері. Запитав, коли можна їх застати. Через півгодини я пішов виносити сміття. І побачив, як сусід із сином сіли в машину і кудись поїхали. Наступного дня повертаюся з роботи, а сусід розмовляє під дверима з працівником військкомату. Каже, що його син вже давно перебуває на заробітках за кордоном, тому не може піти до армії. Я, звичайно, промовчав. Коли ж принесли повістку моєму зятеві, він не тікав і не ховався, а зібрався і пішов. Хоча в нього трирічна дитина і вагітна дружина. А мій 20-річний племінник вже півроку воює в зоні АТО. Пішов туди добровольцем.
– То хто ж тоді справжній український патріот – зять і племінник чи сусід? Ті, хто багато говорять про це, чи ті, хто мовчки роблять? – запитав пан Юрій.
Мені ж пригадалися розмова у військовому госпіталі з 21-річним лейтенантом, який брав участь у жорстоких боях поблизу Дебальцевого. "Кажуть, що нікому воювати, нікому замінити бійців, які вже місяцями перебувають у зоні АТО. Я побачив на вулицях багато сильних молодих хлопців з пляшками пива в руках. Таке враження, що вони не переймаються тим, що відбувається зараз на Сході. Їх зовсім не хвилює, що там гинуть люди", – у голосі лейтенанта звучала образа.
Його побратим, який лежав на ліжку під крапельницею, сказав: "Ніхто з нас не хоче бути героєм. Ми всі хочемо залишитися живими. Але хтось повинен там бути…"
