Зустріла на зупинці заплакану знайому. "Внукові залишилося служити в армії лише два місяці, а тут такі події в Криму, – поскаржилася схвильована жінка. – Зателефонував, що видали їм зброю і сказали, що, можливо, відправлятимуть до Криму. Донька плаче ніч і день, не знає, що робити. Якщо пошлють Володю до Криму, поїдемо туди вдвох, станемо між нашими і російськими солдатами. Нехай стріляють у нас. Внук дуже хотів йти служити до армії. Казав мені: "Не бійся, бабусю, війни немає, повернуся додому живий-здоровий". Хто тоді думав, що може таке початися. Віділлються тому Путіну наші сльози".
До нашої розмови дослухається чоловік років 80-ти, який чекає на тролейбус. "У Росії проживає багато моїх однополчан, з якими воював, – каже. – Одному з них написав листа минулого тижня. Запитував, за що ми воювали, за що полягли мільйони солдатів різних національностей, якщо зараз кровний російський брат йде на українського брата. Просив його звернутися до ветеранів Росії, щоби виступили проти вторгнення російських військ до України. Ми воювали з ворогами, а тут слов’яни хочуть стріляти в наших хлопців. Хіба ми могли уявити собі таке, коли спинами прикривали один одного в роки війни. А як тоді назвуть цю війну?"
Днями до мене зателефонували друзі із Санкт-Петербурга. Ми багато років жили разом у гуртожитку гумовзуттєвого заводу, користувалися спільною кухнею, справляли свята, ділилися останнім.
"Ми дуже хвилюємося за вас, –запевнив Юрій. – Постійно стежимо в соціальній мережі, що відбувається в Україні. Були шоковані тим, що Путін ввів російські війська на територію Криму. Але Росія – це не Кремль і не Путін. Багато росіян не підтримують війни з Україною. У Санкт-Петербурзі відбувся мітинг, в якому взяли участь ми з Валею. Сподіваємося, що Путіну вистачить розуму забрати війська. Інакше це може погано закінчитися для нього самого. В Росії може повторитися київський Майдан".
