Чернівецькі пасажири – унікальні. Подібних, як зауважила моя київська гостя, не побачиш у жодному місті України. Ось її спостереження.

Чекаючи на тролейбус або автобус, пасажири чомусь виходять на середину дороги і починають пильно дивитися у всі боки. Напевно, сподіваються таким чином пришвидшити приїзд громадського транспорту. Водіям доводиться об’їжджати людей і лаятися з цього приводу.

Тролейбус і маршрутка чомусь теж зупиняються посередині дороги, а не під’їжджають до тротуару. І якщо в інших містах пасажири вишиковуються в чергу і спокійно по одному заходять до салону, то чернівецькі кидаються до дверей, наче на амбразуру. Кожному хочеться втиснутися першим, чоловіки грубо відтісняють жінок і дітей. Отож посадка забирає багато часу, сил і нервів. Моя знайома нещодавно втратила у цій боротьбі всі гудзики з піджака. Ще одній наступили на довгу спідницю і пірвали її. Жінці довелося зійти на наступній зупинці та йти додому перевдягатися.

Влізши до салону першими, молоді хлопці та дівчата вмить займають всі вільні місця і дружньо повертають голови до вікна. Так з повернутими головами їдуть всю дорогу. У цей час біля них може стояти старенька бабуся або жінка з дитиною. Більшість місцем не поступається.

Покричати по мобільному телефону в тролейбусі або автобусі – ще одна місцева звичка. Тут можна дізнатися всі сімейні таємниці: де хто був ввечері, хто з ким посварився, хто з ким одружився або розлучився і навіть хто з ким переспав. Це чують не лише всі пасажири, а й перехожі на вулиці.

Виходити з чернівецького тролейбуса – теж досить складно і небезпечно. Пасажири, які сиділи, раптом вмить зриваються з місць і починають прориватися до дверей. І хоча ти кажеш їм, що теж виходиш, вони наполегливо йдуть по ногах далі.
Вибравшись із такого тролейбуса, полегшено зітхаєш: залишилася неушкодженою, взуття ціле, спідниця не пірвана. День почався вдало…