«Вітаюся з кожним, хто у вишиванці». Блог Надії Будної

У четвер, 19 травня, Чернівці відзначали всесвітній День вишиванки. Я теж вирішила долучитися до свята, одягнула вишиту сорочку. На вулиці до мене підійшла незнайома жінка років 80 у гарній вишиванці.

"Доброго дня, – каже. – Не дивуйтеся, я вітаюся з кожним, хто у вишиванці. Це так гарно. Трохи радості у ці сумні дні. На мені сорочка, яку носила ще моя мама. Вона вишила її, коли була дівчиною, а потім мені передала. Їй вже понад сотня років, а так гарно збереглася. Бо полотно лляне самі ткали, а нитки були з Канади. Перу її не порошком, а звичайним милом. І вам раджу прати вишиті речі милом".

Зустрічаю ще декількох знайомих у вишиванках, деякі з дітьми та внуками. "Зібралися всією сім’єю, бо з початку війни нікуди не ходили – було не до святкування. Я вишила всім сорочки: двом донькам, зятям, внукам, навіть маленькій правнучці, – похвалилася Ніна Дмитрівна. – Зараз вишиваю сорочку для племінника, який воює. Хочу аби була його оберегом".

На вулиці Кобилянської ніби парад вишитих сорочок і суконь – одна краща від другої. "Не можу намилуватися, – зауважує пані у синьому костюмі, яка сідає біля мене на лавицю. – Коли тільки започатковували це свято у Чернівцях, на роботі сказали всім одягнути вишиті сорочки. А в мене не було. То я бігала і шукала по всьому місту. Нарешті купила в одному магазині чорну з великими червоними маками. Вона дуже мені подобалася. Одягала її щороку на День вишиванки. А зараз трохи поправилася, то вже не можу натягнути на себе. Треба буде нову купити. Дивіться, які гарні дівчата та хлопці у вишиванках. А біла сукня у цієї жінки – просто диво. Хотіла би подарувати таку своїй внучці. Але люди якісь невеселі. Навіть діти не сміються, не бігають. Війна на всіх давить. Це страшно. Моя бабуся казала: "Не дай Боже, дитино, пережити тобі війну". А воно доводиться переживати".

До нас приєднується літній чоловік у сорочці, вишитій білим по білому. "Яка у вас чудова сорочка, – захоплюється моя співбесідниця. – Купили чи хтось вишив?". "Син з невісткою подарували на мій ювілей, – відказує той. – Я маю аж чотири сорочки вишиті нитками різних кольорів. Одягаю їх до церкви, на свята. Син жартує: "Ти, тату, тому так довго живеш і не хворієш, що носиш вишиванки". Гадаю, в цьому щось є. Треба любити своє, рідне…".