– Я вже двічі щепився. Коли ці гроші можна буде отримати і де? – запитує літній чоловік.
– Та ніде не зможете їх отримати, – відказує молода жінка у білій шапочці. – Це віртуальні гроші, які скинуть на вашу платіжну картку. Вони ніби будуть, але насправді їх не буде. Бо ви не зможете взяти їх, купити продукти або речі.
– Що це за такі гроші? – дивується чоловік.
– Зможете за них піти в театр, кінотеатр, музей, позайматися в спортзалі, поїхати кудись.
– Який спортзал? Мені вже 87 років, ледве ходжу. Кіно можу по телевізору подивитися. Думав, дадуть мені ту тисячу, то куплю собі ковбаси і нарешті наїмся.
Ці слова викликають сміх у людей на зупинці.
– Та піст тепер, дідусю, – зауважує жінка.
– У мене щодня піст, – сердиться чоловік. – Отримаю пенсію, заплачу за комуналку, куплю ліки – і копійки залишаються. Вже забув, коли їв м'ясо чи ковбасу.
– Люди не мають коштів на продукти та ліки, особливо пенсіонери. А вони дають їм гроші на концерти. Просто знущаються з нас, – обурюється чоловік років 70-ти. – Нехай би дали не тисячу, а 500 чи 300 гривень, але на руки. Щоби людина могла собі щось купити.
– До мене вчора телефонував тато із села. Розповів, що йому надійшло повідомлення, нібито хочуть перерахувати тисячу гривень за щеплення. Просили повідомити номер банківської картки. А тато мій не щеплений. Каже: "За що будуть мені платити?" Я йому наказала, аби нікому не повідомляв номер картки. А хтось повірить, особливо літні люди. І втратять усі гроші, які складали на похорон, – долучається до розмови жінка у світлій курточці.
– То що, про ту тисячу збрехали? – запитує літня жінка у картатій хустині. – А я хотіла дров купити на зиму. Дуже дорогі, пенсії не вистачає.
– Дров точно не купите, бабцю. Зате зможете розвиватися культурно і зайнятися спортом. Відвідайте театр, запишіться у фітнес-клуб. Або поїдьте потягом чи полетіть літаком. Таким чином будете підтримувати український бізнес. Із виплатою тисячі за вакцинацію епоха бідності завершиться, як обіцяв Зеленський перед виборами, – жартує молодий хлопець з наплічником.
– Який театр, дитино, в селі! У нас немає ні музеїв, ні кінотеатрів. Не маю до кого їхати потягом чи літати літаком. А спортом я так щодня займаюся на господарстві, що руки гудуть від втоми, – зітхає жінка. – Багато шуму наробили, а гроші люди не отримають. Ото придумали! А люди повірили тому Зеленському.
