15 червня відзначили 80-річчя від дня народження видатного українського актора і режисера Івана Миколайчука. Хоча насправді згадала про цей ювілей лише Буковина. Зазвичай цього дня у його рідній Чорториї відбувався фестиваль "На гостини до Івана". Та цього разу святкування перенесли у Брусницю, кажуть, через дощову погоду. Накрили столи для частування, як це любив робити Іван, Чернівецький муздрамтеатр показав виставу "Білий птах Буковини". Нарешті відкрився культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука, де його вшанували святковим концертом, відбулася презентація книги Мирослава Лазарука "Чорторийські марева-видіння", демонстрували фільм "Вавилон ХХ".
А решта України, з телебаченням включно, ювілей геніального актора просто проігнорувала. На українських телеканалах навіть не згадали про Івана Миколайчука, не показали його фільмів. Ось так шануємо своїх геніїв. Хоча, як не дивно, на телеканалі "Крим" подивилася "Тіні забутих предків". Це ще одне підтвердження того, що Крим справді український. Натомість на інших телеканалах, як завжди, – російськомовні телесеріали та голлівудські бойовики. А міністерство культури відмовилося присвоїти Іванові Миколайчуку посмертно звання Герой України, мовляв, для цього необхідні зміни до законодавства.
"Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко", – казав про Миколайчука режисер Сергій Параджанов. І згадував про кінопроби на роль Івана Палійчука у фільмі "Тіні забутих предків": "Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпували з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджено іншого актора… Ми відчули, що це унікальний талант. Він перелив у наші міські душі свою карпатську силу, свою любов до матері, сестер, братів. Весь, як дзвіночок, Іван був чистим, мужнім, ніжним. Він був смолоскипом, до нього тягнулися всі…"
– Іван Миколайчук був чоловіком, який ніколи не прогинався ні перед ким. Він був самодостатнім і з міцним коренем, – висловився Федір Стригун, художній керівник Львівського театру імені М. Заньковецької. – Іван був просто людиною, яка любить Україну, а ще великим мрійником. Він казав: "Зароблю гроші й на свій день народження накрию столи, які поставлю від Чернівців аж до Чорториї! І будемо ми пішки йти та по чарці пити". Я засміявся і відповів, що тоді нам знадобиться два тижні на дорогу, а він каже: "Ну й добре, куди нам поспішати". Він ніколи не відчував себе вторинним, недостатнім, нікому не заздрив, а був чистим душею, світлим, гарним чоловіком, любив людей.
Таке враження, що нинішні часи не надто уважні до Івана Миколайчука.
Однак, незважаючи на все, хочеться вірити, що зроблене ним залишиться навіки. Він знов і знов поставатиме на екрані, аби відступила сірість, аби людське в людині перемогло…
