На зупинці громадського транспорту, що на Гравітоні, біля лавки спокійно сидить собака. Літній чоловік замахується на нього палицею: "Йди звідси! – кричить. – Розвелося цих бездомних собак, на людей кидаються. Треба їх знищувати. Я би сам їх постріляв".

– А чим вам заважає цей собака? Не бачу, щоби він кидався на вас, радше – ви на нього, – намагається захистити налякану тварину, що ховається за нею, дівчина у джинсовій курточці. – Винні не собаки, а люди, які викинули їх на вулицю. Вони не можуть себе захистити, помирають із голоду. А ви ще й хочете їх стріляти.

До суперечки долучаються пасажири на зупинці: хтось підтримує літнього чоловіка, хоча більшість захищає бездомних тварин.

– Одна із Божих заповідей свідчить: "Не вбивай!" Отож вбивство собаки теж є гріхом, – роздумує вголос сільська бабуся в темній хусточці. – Бо якщо Бог створив якусь тваринку чи комашку, то вона потрібна в цьому світі. І не нам її знищувати та брати гріх на душу.

Неподалік зупинки біля магазинчиків у великих картонних коробках вляглися чотири собаки. "Вони наші улюбленці: ми доглядаємо за ними, годуємо. Я приношу їжу з дому або купую курячі шийки, – розповідає продавчиня Віра. – В сусідньому магазинчику працює дівчина, яка теж щодня годує собак. Вона навіть робить для них бутерброди з паштетом. Ці собаки такі добрі, нікого не чіпають. Мій покійний чоловік казав: "Ми відповідаємо за тих, кого приручили". Таку відповідальність треба виховувати з дитинства. Якось спостерігала, як маленький хлопчик підійшов до коробки, де лежав собака, і почав копати його. А мама спокійно дивилася: не зупинила, не пояснила, що не можна. Я своїх онуків повчаю, щоби не кривдили тварин – домашніх чи вуличних, не ламали гілок на деревах, не зривали квітів, бо все треба берегти".

Жінка показує на мобільному фото собак, яких вона годує.

"А цей, бачите, який гарненький – чорний з білими плямками на грудях і лапках. Я робила цілу "фотосесію": серед квітів, на пеньку в саду,– усміхається. – Хтось підкинув зовсім маленького під наш магазин, то я забрала його додому. Всі домашні його полюбили. У нас колись був собака. Коли він помер від старості, то я так плакала, аж маму цим налякала. А коли захворіла наша кішка, то я вночі повезла її до ветеринара. Вона довго була в нас, народила 28 кошенят. Я жодного не викинула, для всіх знайшла гарних господарів".

– Моя донька проживає із сім’єю в Німеччині. У них теж є собака. Там усе цивілізовано: тварина чіпована, на ошийнику вказано адресу та номер телефону господарів. Якось на прогулянці собака втік. Через деякий час його привезли поліцейські. Доньці довелося заплатити 200 євро штрафу за те, що собака бігав вулицями. А в нас викидають тисячі тварин на вулицю, і ніхто за це не штрафує, – зітхає пані Віра.– І ми ще хочемо до Європи…

Надія Будна