Порятунок нації – капцем „воріга” нижче пупа!

Напередодні 64-го Дня Перемоги наш міністр-міліціонер Юра Луценко нарешті порадував українців, загнаних кризою і владою у депресію, маленькою блискавичною перемогою. У „ворожому” Франкфурті надавав по різних місцях ( у тому числі й інтимних) німецьким поліцейським і поїхав удосконалювати „бойове мистецтво” до корейців. Як для міжнародного іміджу і моралі, то конфуз великий!!! А от як для потреб внутрішньої політики – то таки вихід з депресняка!!! Ото б усі політики у Юри повчилися, як зробити зі затурканого українця лідера і переможця. Адже ж були славні деньки – то гетьман Виговський з татарами москалям під Конотопом давав прочухана, то віщий князь Олег прибив щит до воріт Костантинополя, то скіфи заманили військо перського царя у степи, а Сагайдачний з поляками під Хотином залишив турецького султана без гарему. А що як ці перемоги оживити – з новими героями? Приміром, президент Віктор Андрійович їде до Конотопа, зупиняє потяг „Москва-Київ”, витягає звідтіля декількох затятих москаликів та італійськими ексклюзивними капцями виганяє у бік хутора Михайлівського. Чи Юлія Володимирівна на коні-скакуні заманює групу румунських туристів у безкрайні степи під Херсоном. Потім заручників обмінюємо на нафтоносний район біля острова Зміїного. А опозиціонер наш Віктор Янукович? Здоровий чолов’яга. Принаймі, на вигляд. То чом би йому не прибити з десяток щитів на ворота у Стамбулі, розігнавши хранителів місцевих історичних раритетів? А заодно би ще й шахтарям-землякам футболок дешевих підкинув. Ну й звичайно ж, земляк Арсеній Петрович. Сам він нижче пупа чи під зад – ні-ні. Інтелігент. А от організувати... Приміром, група польських туристів у генделику в Хотині лупить турка-продавця за дорогий шашлик. А Арсеній Петрович у кутку дає інтерв’ю місцевому ТВ про євроінтеграцію – на фоні переможної „битви”. Потім усі ці перемоги оформляємо в офіційні свята: „Взяття Луценком Франкфурта”, „Вигнання Ющенком москаликів”, „Кидалово” румунів під Херсоном”, „Янукович-герой – на воротах Стамбула”, „Сеня – під стінами тисячолітнього Хотина”. Художники малюють картини, Драч складає вірші, Яворівський – повісті, Гришко співає арії. Народ балдіє, випиває, закушує і у піднесеному настрої стає, нарешті, до праці.
Бо якщо не виходить в управлінні, виробництві, торгівлі чи науці, а святкуємо переважно Голодомор, Берестечко, Полтаву, Крути і 370 років історичного невдахи Мазепи, то треба ж якось виходити з депресняка... А, за відсутності нинішніх реальних героїв, чом би не прислужилися нинішні артисти великої політики? Все ж якась користь з них. А то німця - капцем між ноги – і жодного тобі ідейно-політичного „ехфекту” для нації.