Муть епохи, нова ВКП (б) і Славцьо-мольфар. Блог Мостіпаки

Рік, шо минає, - він такий. Як не було в ньому фаци на початку, то відки вона має взятися в кінці? Се, як хроніческа болячка. Як тіко запустити, то таке всяке вилізе, що само в штани випаде. То, шо здорове, а шо слабе - то всьо лишиться в штанах. Навсігда.

***



Так і в нас. Спочатку про політічєский прорив. "Слуга народа" - то така народна партія. Ше круче ПР. І почти така ж крута, як ВКП(б). То вона вже почала старт на місцевих виборах – чекає нас така біда восени 2020-го. То ся партія ше задовго до осені-2020 вже почала всюди і скрізь масово побіждати. Стартанули з Сучевен. Не знаю, де то. Но знаю, шо стартанули. 15 мандатів. І єден якийсь сарака з "Батьківщини". От так. Се як большевики і єден меншовик.



Затюкають. Як не буде любити великого і могутнього ЗЕ. Мусить любити. Тіко тихо ночами буде плакати над патрєтом Юлі. І газетною вирізкою з патрєтом Івана Мунтяна. Де Йван усіх поздравляє з Різдвом. Замість митрополита. Та й таке. Вопшим, монопартія з монобільшістю вже розпростерла свої крила над Сучеванами. Як Побєдоносцев над Росією.

Но шось гадску мою душонку мучать смутні сомнєнія. Чи так то всьо? Чи взяли тако повну власть большевики-слуги над бідними Сучевенами? Чи то всьо в нас, як всігда? А як всігда? Та так. Як в старому совєцькому анекдоті. Тіпа, в СС вже був, то ше в КП побуду, а Слава КПСС - то вопше не чєловєк, а Карл Маркс і Фрідріх Енгельс – не муж і жона, а штири разних дядьки.

Таке шось і тута. Мірча, га, Мірча? Шо, Миколо? В депутати йдеш? В сєльсовєт. Та йду. А від кого? Та від "Слуги". Дуже просють. Лєгли і просють. А того разу ти від кого ходив? Та я шо, помню? Ходив. Від партії начальників якихось. А хто тоди був начальніком? Йой. Та хто тіко не був. Кучма був. Ющенко був. Той во, шо шапки крав. Тоже був. Петро був. І шо? Ти від всіх був депутатом? Був. І шо? Нічо. Сидів. А до сих чого пішов? Як чого? Тоже начальніки. Мій прадід ще депутатом за цісаря був.

А жінки прадід – за Міхая. Ти диви, яка політічєска сімейка. А ти думав. Так і живемо. Всігда при начальстві. А далі шо? Як що? Будуть нові начальніки. То їм шо, в нашім селі депутатів не тра? Тра. А я ж - газда. Поняв, Мірча. Кон’юнктура. Гай, Миколо. Не матюкайся, бо попови в церкві скажу. То шо? Шо, шо. Кагору не з того бутля наллє. Розведеного. Нє. Ну так не тра. Я ж тоже за партію власти. Народної. "Слуга", то "Слуга". Ну, за побєду.

***

Воно, конєшно, таке. Скука провінційна. Жрачка і разборки сєльські. А ше дєшові понти – фото умних ліц і рук з часами "а ля Чейна під Швітцерлянд". Вопшим, таке. Ні до Сірожі в нас власти не було, а була суща Тмутаракань. Ні після Сірожі її не буде, а буде ше хужа Тмутаракань.

Но не всьо ж так вже геть погано. Має бути десь прорив. Самородків. Як колись всіх царів і імператорів: то знаходили в кориті на березі річки, то їх вигодовувала вовчиця, а то цицку давала їм песиця, а то пастух приніс додому сараку, бо не знав , шо з того виросте. Така вона судьба велічєственних і хитромудрих імператорів, мудреців і всяких таких чудаків, яких при жізні щитали трохи тово, а як тіко вони щось начудили і вмерли, то їм мавзолеїв наліпили. Аби відти назад не вилізли. То й в нас такево.

Але в нас нарешті появився пророк отєчєства і ідеолог чогось там в носі Славцьо Богослов. Бо до сего Славцьо хто був? Просто Славцьо. Який всіх собі щитав бидлом, а себе непрізнаним гєнієм. Нє, ну ше може трохи Васю Сафроновіча уважав. Бо ж як не уважиш. Голод – не тьотка, як кажуть клєті москалі. Таке.

Вопшим, ходив си Славцьо, ходив, щось молов, в тілівізорі сидів – не вилазив, навіть купку фанатів си вже мав – із числа озабочєних тяжолов судьбінов города і дєрєвні пенсіонєрів із воєнно-політічєским образованієм. І тута на него нечаянно звалилася слава. Слава на Славця. Впала. Шо брила на капот "Мерса". Гранітна, а не якась там вс…ана вапнякова. Так і на Славця. Став він пророком Отєчества. Мольфаром, по-нашому. І став всіх шугати. Тіпа, щастя і добра вам не видати. А чо? Та як чо? Бо буде розкол, румуни – всі двоє, потрєбуют мовного равноправія, москалі собі – бо їм ше мало, мадяри –ті вопше розперезалися і тіко шастають сюда за дешевим бензіном, аби нашу Родіну-мать розколоти.



Нє. Ну самі злобні - то москалі. Конєшно. Но в Славця вони не злобні, а сарачєтка, які можуть стати злобні, як ми їх будемо ущемляти. Але особенно навіть не їх, а отих тіпа українцо-москалів чи москало-українцов, що зари взяли в нашій Родінє-мать повну власть і не знают, що з нею робити, як той молодий з дівков в першу брачну ніч. Вопшим, буде чорна біда, каже Славцьо. Розкол. Бо біла біда в нас вже й так є.

Вопшим, прєдупрєждає Славцьо. Всіх нас. Шо як не буде в нас любві до москалів і Хавича, то не видать нам щістя. Пише і розказує то Славцьо на якихось сайтах москалів. Бо наші си встидают то в Славця брати. Навіть ті си встидают, які нічим не гребують. Та й таке. Патрійот, вопшим. І шо би там хто не кричав про п’єту колону, чи п’єтий кут в стайні. Славцьо до того ніц не має. Бо в него криша. Вася. А в нашого еСБе, як Вася криша, то Славцьо може плести хоть про розкол України. а хоть Гондурасу і Нігерії. Хоч в поперек, а хоч поздовж. Так шо таке.

А ви кажете, "сєкрєтні протоколи", "сєкрєтні протоколи" до Парижу. Якого там городу Парижу? Вони ше до Мінська-1 і Мінська-2 їх приліпили. Понятно, шо усно, а не писано. Тіпа, аби наших пацанів, себто москальских, ніхто в Україні не чіпав і вони би робили, шо хотіли. Вот вони і роблять. І здравствуют. Так шо, якшо тако на Центральній площі побачите когось в папасі, кожусі з шаблею і прапором РФ, то не трогайте. Бо вас злапають за посяганіє на свободу виражєнія мислі. Вопшим, нікого не трогайте, бо гауляйтери вже на марші. Й мольфар в них вже є – Славцьо Богослов. Бо голод – не тьотка. А Родіна всьо простить. Вона в нас добра. І встидлива. Їй за комір сцєют, а вона думає, шо то дощ.

***

Но не всьо так пасмурно. Ну не буде в нас держави, а буде протекторат РФ. То таке. Головне, аби ковбаса була, бараболі і сало. А керувати тим протекторатом є кому. Є Славцьо, є Вася. Той же Сірожа може згодитися. Був агєнт Євросоюза, а стане намєстніком царя-батюшки. А шо. Цісар вмер. То Сірожа від обязатєльств свободний вже.

Но я вам скажу так. Наш народ – він безсмертний і ніякі москалі і Васі зо Славцями єго не задушат. Навіть, якби дуже хотіли. І навіть Сірожа. Ніц не вийде. І Пукін си вс…ре. Не здужає він такий мощний народ. Вот ви думаєте, відки я то взяв. Та то ви слухайте, що і де наші люде кажут і шо і де вони роблять. А роблять вони таке, шо ні на яку голову навіть валянком не налізе. Вон, коли рішали питання, чи буде дорожчати тролейбус, то шо казали? То таке казали, шо я подумав, шо їду в танку з блєхи, а по люку якесь дурне лупит кувалдою.



А ви самі дивіться. Спитало там якесь дідів, як там швейцарські рогаті блєхи, які Бодя-тунєль – нині права рука Сірожі, купив. А ті кажут, тіпа нічо. Їдут. Запчастєй ніде нема, але їдут. А вот електроніка в єдному накрилася. Якась чи то німецька, чи швейцарска – ну шось до біса круте – сто років та контора електроніку робит. Ну і де то найти? Ніде. Старе не роблять, а за нове тра тролейбусне депо продати – разом із дідами, мараудерами і прочими умельцами. То діди си дотумкали, докумекали. Вчепили до тої швейцарської євроблєхи рогатої, шо би ви си думали – зо старої чехословацко-совєцької "Шкоди" електроніку.

Ну від цісарської карети не знайшли. Хоча шукали. Ну і від фордзона тоже шось не лізло – чугуна забагато. А від того відкрутили – і як нове. А ше салом помастили – то так пиляє, що дурне. Шкода, шо Бодя-тунєль і Тоня-процедура тим не їздять. Тоня прічоску боїться сквозняками спортити, а Бодя – знай большой начальнік – над Сірожою самим смотрящий. А піпл їздит. І власті дєкує за щасливе дєтство. Коли у валянках на голові ходив. Бо тіко народ, який літо і зиму ходив у валянках на голові, таке си годен повибирати. Но зато він могучий і почті безсмертний. Бо воспалєнія мозга в него точно не може бути. Мошонки, вуха, носа – може, а вот мозга – нє. Нема.

***

О. А є в нашім городі ше таке диво. Чудо навіть. Наш мєстний цар Мідас. Глубоко уважаємий мною в отдєльних мєстах Вася Продан. А чо цар Мідас? Бо того. Самі дивіться. Хто такий цар Мідас? То такий, шо до чого він си не торкав, то всьо ставало золотом. Там, жрачка, питво, дівки, кущі, дерева, коні, корови, пси і коти. Ну таке проклятіє в него було. А у нашого Васі друга біда.

Він до чого си не торкне, то всьо воно перетворюється в гі…но. От шо би сей чоловік не зробив, де би шо не задумав, куди би і кого, чи й самого себе не притулив, а всьо виходит єдно – гі…но. І всі то вже бачать. І всі то вже чують. І всі то вже внюхали. А єму то добре. Він так навчився, так наловчився, шо в тому всьому собі якісь крупіци висіває, якісь зелені бамажки тягне, миє, сушит, прасує. Ну і думає, шо всьо то – золото. Чістоган. Так і сей раз вийшло.



Рішив Вася провокацію зробити. Тіпа, шо я обізвав нашу апазіцію в горсовєті і її вождя Василя Сидоровича худібкою політічєскою. І так Вася Продан із того врадувався, шо подумав, шо й то - золото. А вийшло, як всігда – гі…но. Судьба Мідаса така. Шо би він не робив. Бо худібка політічєска в нашім горсовєті – то худібка Васі Сафроновича. Большінство називається. І другої політічєскої худібки там нема. Не підросла ше. Підросте в слєдующому созиві.

То шо би наш Мідас-Вася не робив, де кого би не підслухував, де би куди і кому не підглядував, кого би і куди не засилав, які би єго анонімщики і шо би де не сочиняли, а всьо виходит як в того із золотом – гі…но. Така вона судьба. Ніби всьо є. Ніби всього багато. Ніби стає ше більше. А всьо – гі…но. Муть епохи. Що би не робив. Так муттю й зійде. Як цар Мідас. Правда, той вмився в якійсь свєтій річці і всьо минуло. Тут тоже скоро Йордан. І Прут не замерз. Но не вмиється і не мине. Бо то вже приросло. Муть приросла. Як мох ягель до тундри.

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram