Няшна власть: Дєдушка – з зубрами, Вася – з яблучком. Блог Мостіпаки

Цього тижня були одні цьомчики, няшечки, пупсики, богобоязливі і народні тєлєгоспідарники. То наша влада показувала своє чєловечєске ліцо. Та надовго того не стало – себто ліца. Через день-два всьо зіпсував Володька і власть повернулася тим, шо ми в неї давно бачимо.

***

Дєдушка наш Олександр Георгійович сего тижня поняв, що даремно в області штири роки тратив, а достойного співбесідника для решєнія безнадьожних глобальних і мєлких проблем власті так і не знайшов. Бо шо там з тими чиновниками можна таке обсуждати? Чи з депутатами? Та то всьо брехуни. Мольфари, ворожки там, якісь психологи і дохтори – то тоже не то. Ніц вони не знають про власть.
То Дєдушка вдався до общєнія тєлєпатічєского. А то всі думають, що то він їздив на зубра си дивити. Нє. Шо він великої корови не видів? Та в Борівцєх тих корів… Ну ше пара є.

То він хтів поринути у мозг вєков. В смислі, що той мозг вєков думає про власть. Но, поскільки зубр - корова совєршенно дика, тобто совсєм, то общєніє було чисто тєлєпатічєскім – зубр дивився на Дєдушку, а Дєдушка – на зубра. Вопшим, візуальний контакт.

Я, канєшно, при тому не був і можу лише здогадуватися, шо питав Георгійович зубра і шо єму казав зубр. Но… Приміром, Дєдушка питає: "Ну шо, велика ти волохата корово, я тута такий начальнік над всіма, а ти тамо ходиш лісом. То скажи мені, волохата і рогата корово, там добре де ти, чи тут, де я?" "То шо тобі сказати? Ми тутво тако бродимо вже десять тищ років. То колись начальників було мало, а зубрів багато. А як стало начальників багато, то зубрів си майже не лишило. Але я тутво, де си хочу, там си ходжу, а ти тамо ходиш, де скажуть, сидиш, де скажуть, кажеш, що скажуть і робиш, що скажуть. То си і думай".

"А як у вас тамо поміж коровами, жізнь? Бо мене тутво тако дістали. Ніби тако хочу з всіма добре, а воно тако не виходить, бо ті всі, то їм шось бракує". "Йой. Та чув я про твої проблеми. То то хіба проблеми. То в нас таке було, що майже всіх постріляли такі з двома ногами, як ви. Ну то нас вже і не було, лиш де не де. Ото була біда. А у вас там шо? Видно їди мало, чи шо. Бо в нас тута, як бик на бика йде, то хіба шо за файну телицю і то понєтно. А ви там, бачу, за шось таке жеретися, шо нам зубрам і в голову би не прийшло. Хто буде старшим по митниці. Ги. Коров’ячі ваші голови. Та в нас, якби тако хтось посеред дороги до файної паші нам став і сам її жер, то ми єго одразу на роги – і в рівчак, а там вже вовки діло дороблять. Або якби тако мені хто казав, аби я йшов із стада, де маю файну пашу, телиць і лігво? Та я би єго тут же копитом до бука і приліпив. А ти, - заява, заява. Темні ви двоногі. Жізнь така штука, шо за неї тра боротися. Особливо, коли то файна, масна жізнь. Але може того ви такі двоногі і живучі, що то заява, то не заява, то йду, то не йду, то хочу пашу, а то не хочу, то йду до телиці, а то не йду, бо голова болить.

Може, якби ми були начальніками, то нас би багато вижило, а не тако мало бродило тут лісами. Але ж хіба ж то така жізнь? Разні ми. У нас всьо просто: раз ти свиня, а не зубр, то в рийку рогом, або копитом по … сам панімаєш. А у вас всьо не туди. Всьо якось навпаки. Може, того вас так багато і розвелося".
Ну і побрела си велика волохата і рогата худобина горами і лісом, а Дєдушка Георгійович постояв, постояв і рішив, що. як би там не було, а всьо таки начальніком бути краще, ніж зубром. Бо хоч часом і хочеться і рогом,і копитом, але… Того начальніків так багато, а зубрів мало, що наші начальніки безрогі і безкопитні. Але зате які ж живучі. І ніц їх не бере.

Отаке умілєніє було в нас в горах - бесіда Дєдушки з зубром. Сказати б, єдинєніє власті і природи. Вєчного від Бога і вєчного від еволюції.

***
Друга сцена умілєнія в нас була сего тижня в Черновіцах. Така няшна сцена, що я си розревів, як білуга в нерест (чи не в нерест, біс ту білугу знає, бо вона си в нас не водить). То така няшна сцена була, як наш начальнік городський (той шо в трєніках ходить по ранках вулицями і зо всіма, кого побачить, здоровається за руку) Вася-узурпатор розказував по свому тілівізору ( а в нас тепер в каждого файного начальніка свій тілівізор і на чужий він не ходит, або єго туди не беруть) як десь, коли він у трєніках ходив вулицями, то якась бабушка дала йому яблучко.

То Вася так файно про то яблучко розказував в свому тілівізорі, шо бідна дівка то ледве си стримувала, аби не заслинитися, а я тако з того боку, де мене в тілівізорі не видно, то таки си заслинив і розплакав.

Так весь вечір то плакав, то слинив, то слинив, то плакав. Бо де ж то таке в нашій жізні коли було, аби бабусі тако від писка яблучко відривали і начальникам віддавали? Та ніде і ніколи. Бо наші люди і особливо наші бабусі, які пережили продразверстку і колєктівізацію, то вони то знали і знають, що раз йде начальнік, то і яблучко, і грушечку, і сальце, і масельце, і хлібчик, і ковбаску, то тра тако ховати за піч, або в псячу буду, де злий Сірко зубами клацає (нє, ну ковбаску, то не тра, бо тута Сірко – хужє начальніка). Бо начальнік то всьо або відбере, або понадкусює, бо натура така – начальницька.
А тут таке. Васьові – яблучко. Тако просто і за так. Та Вася від того, шо щось у цьому місті "за так" і він до того ніц не причетний і дають йому, а не він всякій челяді, то тако реально охринів. Як так? Хіба ж то таке може бути? Хіба за так у цьому місті ще хтось комусь щось дає? Вася, канєшно, не повірив. Взяти яблучко, то взяв, бо як у бабушки не взяти. Бабушка - то електорат, золота акція, так би сказати.

Але потім розглянув, обнюхав і поніс додому. Берегти як пам’ять. Бо то такі діла, що ні від якого Боді, Володі чи навіть Тоні ніц за так Вася більше ніколи не отримає. То няшне яблучко від бабушки може стати для Васі культурним шоком – тут ше шось дають за так і беруть за так. І цей переворот сознанія може дуже навіть положітєльно відобразитися на Васіній натурі. Недаремно він вже коло конференції партійної Яценюка крутився. То він шукав доказатєльства, шо може і там шось дають за так. Наприклад, за так скажуть Васі брати всю власть, майно, бабло і бюджет, а Каспруку за так скажуть не ходити в мери. Але там за так ніц не дали. Хоча, дякувати Богу, шо просто не дали. Місто наше толерантне, аж до вс…чки, так шо пронесло.

Но халявне яблучко бабушки може мати і трагічєскі послєдствія для Васіної челяді, яку він помпезно називає командою. Просто тепер "дай" від Васі може обірватися декому. Ну вот так. Приходить челядь до Васі і каже типу товово, а де то, за шо нам жити? А Вася їм тиц яблучко під носа і тіпа: "Ах трясця вашій жлобській душонці, а за ідєю, а за так, а для розвою нашого сувою на благо європейського нашого города?"

І шо робити челяді? На халяву ж не звикли, а шо таке ідея, то їх і не вчили. Отака бабушка з яблучком може нас вивести в свєтле будуще – з подворотні, тьорок і генделиків до парадів, знамьон і трибун з начальніками. І як то челядь буде за ідєю пахати на город? То тра буде бачити. Опшим, сумно не буде. Так шо бабушка з яблучком для Васі - то таки сімволічєска бабушка. Бо хто помнить, всьо колись починалося з яблучка. Но то було таке пекельне яблучко, а це бабушкіно, то наш путь від пекельного в свєтлє будуще. Вопшим, із Васьов по жізні, дарагіє товарісчі! І за так вже не буде. Всьо на халяву і за ідєю.

***
Но всю картінку з няшним волохатим зубром і сімволічєским яблучком доброї бабушки-самаритянки підпортив Володька, який мав доповнити під кінець тижня картіну маслом – зубри і народ за власть, а власть – за зубрів і народ. Нє, ну Володька реальний штангіст. В смислі лупнути.

І нібито всьо правильно зробив – сфоткався з цьоцею і мужиком, які нібито на халяву Володькові і Васьові подарували термобєльйо, аби ті в трєніках не мерзли, коли ландають вулицями, як два єндрухи.

Та шо то в сюжеті пішло не так. Нібито цьоця і вуйцьо дякували термобельйом за вулиці Канівську, а приперли дякувати в самий центр города. Ну і в народа виник вопрос культурний, тіпа, ти шо Володька, не знаєш, де Канівська, а де центр? А Володька, то вже не просто пацик з Калічанки і не соосвободітєль города від ісчадія Каспрука, а то вже маленький бронзовий Володька при великому бронзовому Васі. Ну. корочє, послав Володька мужика – канкрєтно послав. Ну тут народ і завив, тіпа, ах ти ж гі…но таке, то наше бабло жереш, наше бабло ліпиш латками по всіх місцях, а нас посилати? І тут Володька си спудив, почав шось про ботів і тролів, шо він си вибачає, шо він си просить. Тут то бронза і облізла трохи і там під нею стало видно, шо щось то не то – не так файно си блищит.

Отак воно буває. Як казали старі римляни: “Sic transit gloria mundi”. Отако якийсь єден "штангіст" підірвав за день основи могущества нашої власті і поважного, довєрітєльного ставлення до неї нашого народу.

І тут вже не помогли ні Дєдушка з зубрами, ні Вася з яблучком, ні Валєр Миколаїч із двома капличками, ні навіть єдиний серед сего всього братства трудяга – Йван з лопатою, в краватці і под Васіні тєлєкамери.

Шо тут скажеш. Опит - син ошибок трудних. Вчитися Володьці ше і вчитися, аб не зривати путь нашої власті до всенародної любві.

Олександр Мостіпака