Їх будуть вести на розстріл, а вони ще намагатимуться щось вкрасти. Їх везтимуть на цвинтар, а вони ще один на одного плюватимуться. Еліта.

***

Довго я думав, що то за війна така у Чернівцях і в чому її причини? Хтось хоче вкрасти, а хтось не дає? Так ніби вже все вкрали і ніхто завадити не може. Бо як зупинити зграю вічно голодних, коли пастух - один? Хтось хоче вкрасти більше, ніж є? Так більше можна вкрасти хіба що манни небесної. Чи і її вже вкрали? Комусь мало влади, слави, поваги, лизоблюдства і дупоцьомкання? Так ніби вже кожен собі того, скільки міг, купив – хто за гроші, а хто за їдло. І славлять, і лижуть, і поважають, і цьомкають. Поки є гроші та їдло. Когось душить ропуха, що він купив три дипломи гуртом на "Привозі" і ще досі не мер і не начальник земельний? Які проблеми. Проголоси себе, ким хочеш. Ніхто й слова не скаже. Демократія. У нас вже був народний бургомістр і нічого. Десь нема. Ремісія.

І секретар вже в нас поважний є, і Бодя Ковалюк, як Гаррі Гудінні, з рукава розподіл бюджетного пирога витягує і всі за то голосують. І земельку рвуть на всі боки так, що вона вже гуде і стогне, як від землетрусу.

А війна все триває. То я почав шукати якісь її ірраціональні причини. Бо ж не може бути причиною війни те, що той мер, а я - не мер і, що в мене три мішки дулярів, а в нього три мішки дуль. То якось для поважних газд - рестораторів, готельєрів, базарників, рантьє і просто пройдисвітів, які до них присмокталися - навіть не солідно. Не гонорово, а якось по-бикуватому. Мучився я над цієї дилемою, мучився і врешті знайшов підказку у депутата Романчишина, який на сесії проінформував, що у Чернівцях є люди, яким все можна. А люди ці - це ті, які їздять на чорних "Мерседесах", на джипах і щоки в них звисають. О! Ну, джипами і мерсами кого у Чернівцях здивуєш? Хіба "таймсерів". То почав я переглядати фото наших, так би мовити, протиборчих фронтів. І ось вона, розгадка!

Та це ж війна щокастих. Щокастих проти щокастих і щокастих за щокастих. Першим серед перших наші депутати тут же всі дружно назвали Макса Бурбака.



Я придивився. Ой, нене! Рожевощокий, веселий здоровань. Як радянські м’ясники за прилавком, під яким щось добре і смачне є. Йому протистоїть хто? Вася Продан – наш народний секретар. Щічки біленькі, м’якенькі, як у молочного ландраса. Бліденькі трішечки. Авітаміноз, але весна вже близько, буде свіжа паша.

Далі наш мер, Олексій Павлович. Поважні щоки. Проти нього хто? Бодя Ковалюк і Анатоль Анатоліч Чесанов. Теж так нічого. Файні, блищачі. І Валерій Миколайович – наш ресторатор, готельєр, рибовод - теж на аскета печерного з Києво-Печерської лаври не тягне.



А три найближчі (хоча і майже невидимі) Васьові соратники - Юра Ткачук, Валєра Найдиш і Макс Тихонович? Огого! Блищать щічки, як тазики в майстерні іранського мідника. А далі я пройшовся по "кріпаках" Івана – нашого крайового голови - файні хлопаки. Ой файні! Не бідують, відий. І на дієті ніби не сидять. Ну точно не листочками салату з оливою і чаєм із м’яти ранок починають. І вечеряють, мабуть, смачно.

От і подумалося. Мабуть, тому і воюють, що щоки такі файні мають. Бо голодному сараці, не наїдженому і не насидженому, навряд чи було би до мочіння один одного з усієї дурі. Бідний сарака, шо? Вкрав би собі щось нишком, поїв і випив у куточку й радів би щастю, що несподівано звалилося. То, може, нам наобирати начальниками і депутатами кандиб? Та ні! Тоді вже хай краще щокасті.

***

До Чернівців несподівано, як весна посеред січня, повернувся великий політик, бізнесмен і просто знаний у дуже вузьких колах, як дуже хороша людина, Микола Прокопович Романюк. Пам’ятаєте такого? Ні? А мені доводиться. Через роботу. І що ж це за робота така!



Микола Прокопович й справді дуже відомий і дуже поважний. Колись він тут продавав "Норди". Далі ті "Норди" всім гамузом вступили у Партію регіонів – разом із холодильниками і пральними машинами. Далі Прокоповича з вождів тоді файної і масної партії попер ще більш поважний і відомий у ще більш вузьких колах, як хороша людина, Михайло Миколайович Папієв.

Далі поперли всю партію гамузом – кого в біга, кого в забуття, а кого і додому – туди, де вони отримали змогу відтягнутися по повній, як свої серед своїх – поряд з новими начальниками свого донбасянського краю – торговцями курми, автомийниками і дрібними експропріаторами дамських сумочок та помади. Так скінчилася велика Партія регіонів. Але не міг так скінчитися її колишній вождь Микола Прокопович. Бо Микола Прокопович насправді чхати хотів на ту донбасянську партію з її донами, донбасянами і донбасятами. У нього на великій Україні є діла, зокрема, і в малих Чернівцях. Просто, Микола Прокопович належить до тих небагатьох поважних мешканців Буковинського краю, які знають значно більше способів порівняно чесного відбирання грошей у населення, ніж їх знав не менш поважний Остап Ібрагімович. Тобто, точно більше 400.

І от придумав Микола Прокопович, як впарити свою промислову халабуду якомусь товаришу під житлову забудову. І впарив би, бо з Васьою, якому до Прокоповича ще, як поросяті до Пекіна пішки, все порішав. І дали Вася і депутати "добро", аби з совєцького цеху-недобуду постала чернівецька елітна нерухомість. А тут мер Павлович наклав вето. А вето Вася і побратими прощолкали щолкалами і проклацали клацалами.

І Прокопович лишився з "Нордами" і донбасянами. І тут він "погнав". Я його ще ніколи таким відважним, героїчним і безстрашним не бачив. І пообіцяв Прокопович "нагнати" на Каспрука петицію, аби того поперли з мера. І пригрозив, що підпишуть ту петицію тисячі, десятки тисяч і мульйони. І тут я таки справді повірив, що то на трибуні сам Микола Прокопович Романюк, а не його клон Микола Прокопович Доллі, не біоробот і не автопілотна розробка Ілона Маска. Бо тільки справжній Прокопович збирав на мітинги Партії регіонів у Чернівцях щось чоловік зо 20, а звітував і кричав про тисячі, десятки тисяч і мульйони. І тільки Прокопович розказував, що в Партії регіонів на Буковині півтора десятка тисяч членів, а збирав на підтримку нині біглого вождя чоловік 150. І це - таки Прокопович. В анфас і профіль. І на касі.

Тож, якщо раптом Прокопович "намалює" петицію, аби прогнати мера, то знайте – від нього там чоловік 15 – більше каса не видасть, а все решта, то зі щедрої руки Васі. Ну не дуже такої вже щедрої, скажімо, але на тих 235 якось нашкрябають по коморах і засіках. Тіпа народ так рішив, он і петицію "намалював". І сядуть голосувати. І аби свої, не надто героїчні та безстрашні, штанці і спіднички прикрити, прикриються "петицією" Прокоповича.

А де в цей час буде героїчний, відважний і безстрашний Микола Прокопович? Здрисне. А чого? Бо діалектика така. Спосіб виживання. І правильно Прокопович на сесії повчав депутата Романчишина: "Не вистрибуйте з штанів, зупиніться", бо самого його ніколи, ніхто і ніде не бачив стрибаючим із штанів. Бо як тільки щось починалося, то його штани якось звисали і обвисали і завжди здавалися ніби на розмір більшими. З чого би це? Видно, діалектика така.

***

Днями я вирахував в нашій області шедевр політичної аналітики. Це таке диво, що його гріх було обійти, бо то мені би не простили не лише три головні світові релігії, а навіть боги Олімпу і сам Заратустра, не кажучи вже про завкафедрою журналістики самого ЧНУ. Вгадайте від кого та аналітика?

Нє. Не Міша-політолуг. Куди там Міші. Славцьо Богослов? Та куди там Славцьові. Пацанюра в коротеньких штанцях і майчині з шлейками. А що "Сам" Петро Дмитрович? Ет. Куди там Петру Дмитровичу. Віддихає над Прутом на дачі і мовчки заздрить. Тож не буду вас довго томити, абисте не післали. То Митро Йванович Миронюк із штирма дипломами і ромбиковими значками. Написав він ту аналітику не про аналізи, а про "оскомну" для всіх тему про "Дєдушку" нашого Олександра Георгійовича, якого ось-ось мають скидати з того, що і так давно впало і при нашому житті, а то й може ніколи, вже не встане, не піде, не поповзе, а тим більше, не полетить.

То Митро Йванович, який діток вчить файно і рівно писати, самі написали в своїй газеті, хто є на місце Олександра Георгійовича. Я ж то думав, що може двоє, ну раптом аж троє, а то – цілий сонм і дуже поважних, і знаменитих, і трохи менших. Такої лавиці запасних. як на цю бідну область, немає навіть у президента нашого Петра Олексійовича, не те що в його адміністрацію, а й на фабрику цукеркову і в кіоски тортові.

То ось Митро Йванович поважно так, аналізуючи, перераховує, хто на місце Олександра Георгійовича "Дєдушки". Тут тобі й Іван Петрович Рибак - останній стовп президентської партії на україно-румунському кордоні. Тут і головний учасник "зятьо-свато-кумо-нанашківської" війни з "Дєдушкою" митник Салагор. А ще Митро Йванович знайшов на місце "Дєдушки" і екс-прокурора Якимчука, який виловив у лісі всіх, хто не встиг втекти (а втекли всі, навіть зубри, яких довелося на малій батьківщині президента і прем’єра докупляти). І екс-голови ОДА Теофіл Бауер і Михайло Романів. Лиш десь загубився вічний – з 2010 року, претендент на цю посаду Володимир Іванович Куліш – мабуть, не передплатив Митра Йвановича газету на це півріччя. То в нього є шанси на наступне виправити цю жахливу політичну помилку. А про тих, що передплатили, таке файне всьо понаписувано, таке файне, ніби їх вже й нема, хоча всі ще во здравії, слава тобі Господи. І всі регалії перераховано, і заслуги перед малою і великою Батьківщиною, і ордени та медалі – і державні, і церковні. І ювілейні. Тобто, всіх не те що на заміну "Дєдушці" ставити можна, а хоч зараз – на іконостас усіх безкінечно-незліченних українських патріархатів. Файні люди, одним словом, з чим я абсолютно згоден.

Та найголовніше,як завжди, у самому кінці, як і вчить Митро Йванович своїх діток. Увага! "Чекайте, - каже нинішній голова ОДА Олександр Фищук, - але ж я нікуди не збираюся йти і згідно закону маю право працювати на посаді голови до 65 років". Як вам? Зуб даю, що геніально. Прямо не аналітика політична, а якесь падіння іконостасу. Єретичний твір чи що.

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram