Як файно просити гроші у Трампа, та бригада «стахановця» Чесанова. Блог Мостіпаки

Наші з міськради вийшли на міжнародну арену – зала з бургомістрами для "гігантів думки" виявилася замалою. Голова облради мав зустріч з прем’єром неіснуючої країни, а колишній губернатор у соцмережі пообіцяв врятувати українську політичну кар’єру Міхо Саакашвілі.

***

Якщо тобі у літню спеку нічим особливо зайнятися, пива і квасу вже не хочеться, а міськрада ще не засідає, то товариш Цукерберг придумав веселу іграшку "Сам для себе я всьо" - соцмережі називається. Там можна популяризувати свого песика чи сусідського котика, власноруч запарену вранці молоком вівсянку, нові шорти для плавання,чи окуляри від сонця, новий дитячий майданчик на своєму окрузі, збудований за кошти платників податків, а можна й зайнятися чимсь більш серйозним – наприклад, коментувати міжнародну політику – з точки зору світогляду і менталітету нашого (чи свого) села.

От, як відомий у нас депутат, вчений і бізнесмен Ярослав Петришин. Він чомусь вирішив, що є найбільшим експертом із питання про втручання України в американські президентські вибори.

Коментує цю "інформкачку" Ярослав вельми оригінально: "Деякі наші чиновники, що намагалися прогнутися під пані Хіларі ще до дня виборів, можуть мати серйозні проблеми…"



Що це означає? Чи то їх не пустять на шопінг до Нью-Йорка, чи на пляжах у Майамі не дозволять орендувати лежаки і парасольки? Хоча далі Ярослав, чудово знаючи, за чим наші можновладці їздять до США, все ж нарікає на недалекоглядності їхньої ставки на Хіларі, коли тепер гроші доведеться просити у Трампа. Правий Ярослав, звичайно. Ну от з якою ж це пикою тепер йти до того Трампа по гроші, коли ти таємно допомагав Хіларі? Це ж все одно, що ти, знаючи, що гроші на якусь стежку на твоєму округу треба йти просити до Василя Сафроновича, з якогось переляку все переплутав і пішов за ними до Тараса Бабуха. Жах! Зальот і вічні "подозрєнія в неблагонадьожності".

Підказую, Славік. Гроші треба йти просити з усміхненою, нахабною та улесливою фізіономією. Як у Петра Олексійовича. А ще поплакатися у лацкан піджака, привезти коробку цукерків "Вечірній Київ", дерев’яну ручку "Гуцул із пісюном", поклонитися статуї Свободи та меморіалу Лінкольна і сказати два магічні закликання: "Путін не пройде!" (ексклюзив) і "Корупції - смерть!" (банально, але всі так просять). І все буде ок, Славік.

А ти, Хіларі, Хіларі. Хто вона така? Ми їй так допомагали, що вона з тріском програла (вміємо ж бо, краще би Путіну так допомогли). А може то ми спеціально? Тепер, доведи... Жоден прокурор у США за це не візьметься. Краще вже грошей дадуть. "Взяли? Проходьте! Не затримуйте, пліз! Там он Ірак із Єгиптом прийшли. Там ваапсчє опа…".

***

Давно не було чути нашого крайового сенатора та відомого оратора Івана Миколайовича Мунтяна. Вже помалу почали його забувати. Та, відкриваючи новий житловий будинок замість колишньої взуттєвої фабрики, Іван Миколайович вкотре оригінально нагадав про себе. Як завжди він щось розказував про інвестиції, про які у нашій області вже навіть сам Господь забув. І згадав, що він мав розмову з "прем’єр-міністром Чехословаччини", але потім, по ходу, почав виправлятися "прем’єр-міністром Чехії.., Словаччини…"

Тобто, із ким мав розмову Іван Миколайович, чи то з прем’єр-міністром неіснуючої країни, чи то з прем’єрами двох існуючих, чи то з якимсь (що теж імовірно) самопроголошеним лижним інструктором "Чехії…, Словаччини…" Але таки з кимось розмовляв.



З Фищуком, Мельничуком і Маковецькою так це точно – двадцять зубів і дванадцять коронок даю. Гірше би було, якби Івану Миколайовичу довелося розмовляти з прем’єр-міністром Боснії і Герцоговини, Папуа - Нової Гвінеї, Антігуа і Барбуди, або Трінідаду і Тобаго. Це ж яка купа поважного люду – цілих дев’ять прем’єр-міністрів. Спогадів про розмову із ними вистачило би на дев’ять життів. Як у кота. А ще дев’ять життів на їх ідентифікацію – хто ж все-таки насправді ким був. До речі, чомусь тут пригадався один "бородатий" анекдот: "Карл Маркс і Фрідріх Енгельс – не чоловік і дружина, а чотири різних людини, а Слава КПРС – взагалі не людина".

О, Опришенська школо і три поважних вузи, де Іван Миколайович здобував освіту та отримав дипломи, низький уклін вам. За розвиток середньої та вищої освіти в незалежній Україні і підготовку високоосвічених, вельми ерудованих управлінських кадрів, з якими ми ладуємо до Європи широкою латаною-перелатаною дорогою на Порубне. Гей, мой. Так тримати.

***

Нинішнього тижня вийшов із глибокого у Глибоцькому районі підпілля ще один відомий на наших буковинських теренах політик, колишній губернатор Роман Степанович Ванзуряк. Привід для цього з’явився серйозний – студентський друг Петро Олексійович Порошенко позбавив свого студентського друга Міхеіла Ніколозовича Саакашвілі українського громадянства, яке сам йому і надав два роки тому.



Свинська історія. Дивний сюжет. Не менш дивний і сам персонаж, бо за два роки з’ясувалося, що в нас і своїх таких, та ще й набагато гірших, хоч греблю через Дніпро ними гати.

Та я не про це, а про те, що Роман Степанович, який до цього побував, чи то в чотирьох, чи в п’яти різних партіях, а нині є вірним соратником товариша Міхеіла, пригрозив (у ФБ - у нас там і президента, і особливо Путіна, послати навіть можуть) боротися за повернення вождя "Руху нових сил" в Україну всіма можливими доступними засобами і методами. Наразі поки все. Що далі? Думаю, в кращому випадку, весь місцевий актив РНС в енній кількості осіб (журналістів і поліцейських буде вп’ятеро більше, але їх – "для звіту", теж порахують) пікетуватиме "злочинний режим в особі Фищука" з вимогою "вернути нашого Міхеіла взад", а з осені почне поширювати мережею палкі виступи Міхо з-за океану. Мета – з портретом Міхо в руках та криками "Геть корупцію!" прорватися до наступних місцевих та Верховної рад і там одразу ж (до наступних виборів) забути про цього дивного Міхо з його противним авантюристичним характером, що так не вписується в українську політичну дійсність – терти, перетирати, самому жити та іншим давати, помалу добра наживати.

Ех, Міхо. Міхо. Так і не зрозумів ти цю вельми загадкову, українську політичну душу. Це тобі не маленька, але горда Грузія. Це не ті орли, що в небесах літають. Це ті орли, шо г…но клюють. Тут масштаб, широчінь, лани широкополі. Як рідкісний птах долетить до середини Дніпра, так і рідко який українець у своєму нелегкому виживанні на тернистому шляху доступу до державних "кормів" обмежиться однією партією, одним вождем, однією ідеологією та одними принципами. Їх апріорі не може бути одних, бо політика – це діалектика, процес.



А український процес – це рух по колу одних і тих самих персонажів, але під різними знаменами, хоругвами, іконами, братствами та портретами вождів і вождинь. Як вареники у Пацюка у сметані – і миска з варениками, і миска зі сметаною круглі були. А ти. Міхо, в жодну з цих мисок не вписався, а все намагався зробити свою миску – квадратну чи що. Чужих, та ще й дивакуватих, не прогнозованих та "не договороздатних" мешканці цих круглих мисок не люблять. До речі, не лише твій давній студентський друг не любить та його оточення, але й твої опоненти, а також твої ближні і дальні соратники. І значна, якщо не переважна, частина наших виборців теж. Такий устрій. І жоден Міхо ні одним, ні навіть трьома наскоками "гарячого гірського джигіта" його не зламає. Його треба роки бити, пиляти, палити, гризти, ламати і при цьому безперервно відганяти тих, хто до нього прилип і буде липнути – і своїх, і чужих.

***

Всі ми добре знаємо, як важко і майже неможливо нині в Україні знайти справжнього майстра – каменяра, муляра, плиточника, вже не кажучи про електрика чи сантехніка. Але я знайшов і всім рекомендую! Знайомтеся. Депутат Чернівецької міськради декількох скликань, відомий ресторатор, меценат і бізнесмен, борець за справедливість (за сумісництвом) Анатолій Анатолійович Чесанов.



Бо те, як вправно, спритно, швидко і, головне, акуратно ( та ще й із поважними коментарями (без лихослів’я і якоїсь мами) відомий місцевий бізнесмен у пляжних шльонках, шортах та футболці за допомогою монтувалки розбирав замуровану цеглою сусідами стіну під вікнами його дивної споруди на вулиці 28 Червня, не забувається ніколи. Я на своєму віку, більшу частину якого перебував у стадіях різного будівництва і дрібного та більшого ремонту, такої вправності і завзяття ні від кого і ніколи не бачив за жодні гроші - навіть від одного зі своїх електриків, який п’яний із драбини впав у ванну.

Оце талант! Стахановець! Ізотовець! І отак безцільно розтринькувати його у сесійній залі - цьому нудному, галасливому, задушливому (від випарів і вихлопів людської ненависті і злоби) приміщенні? Це марнотратство і неправильне визначення життєвих пріоритетів та цінностей. Закопування здібностей і дару Божого у землю. І це при такому дефіциті робочих рук і фактично необ’ємному ринку робіт.

"Бригада депутатів міськради розбирає, мурує, штукатурить, шпаклює, кладе плитку, стелить ламінат, паркет і килимок біля дверей. Якість і порядність гарантуємо. На телеефіри наших засідань прохання увагу не звертати - неформат. Бабусям Віталь Міхалича знижка 20% - на хлібчик. Халтура не пройде!". Телефон буде розриватися. Черга – на три-чотири роки наперед. За таке я навіть готовий доплачувати – "10% депутатських". І, думаю, чимало чернівчан теж. За однієї умови – залиште ту міськраду у спокої. З монтувалкою і в шльопках воно якось органічніше, природніше та соціально справедливіше виходить. І головне – щиро, без фальші.

Олександр МОСТІПАКА

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram