Щоби купити додому якихось харчів, Марічка та Михайлик ходили селом шукати підробітку. Постійні чвари між батьками призвели до того, що їхня мати втекла до Харкова, а діти, аби бути подалі від дому, переїхали до дитячого туберкульозного санаторію.– Вирости в хорошій сім’ї щастить не кожному. Наша мати втікала від батька двічі, – з сумом розповідає Марічка. – Спершу знайшла собі якогось чоловіка та переїхала до нього жити з нашим молодшим братиком. На той час йому було три роки. Щоправда, жили вони разом недовго. Важко розповідати, але сталося так, що той чоловік, коли матері не було вдома, вбив нашого маленького братика. Спочатку навіть маму підозрювали у вбивстві, та потім з’ясувалося, що це зробив її співмешканець, бо дитина йому заважала.
Потім все почалося спочатку. Мати повернулася до батька – сварки, бійки, мати й двох тижнів не витримала, втекла в Харків до бабусі. Перші два місяці ми ще листувалися, а потім вона припинила писати. Не знаю, що сталося. Я досі намагаюся її знайти. Навіть написала на передачу "Ключовий момент", може таки відгукнеться.
Ми залишилися з братом під опікою батька. Тато ходив на роботу, заробляв кілька гривень і пропивав їх. А ми з братиком влітку шукали роботу у людей: кому треба щось посадити чи просапати.
Я ще в селі почала писати вірші та співати. Моєму батькові це дуже не подобалося. Брала участь у конкурсах: "Буковинська зіронька", "Золотий ключик" тощо. Вдалося навіть посісти призові місця.
У селі порадили взяти довідки і поїхати до дитячого тубсанаторію. Це справді був вихід.
Після розмови Марічка прочитала кілька рядків з одного зі своїх останніх віршів:
Вечірнє небо, зорі – діаманти,
Духмяно пахне м’ята степова,
Зустрінусь завтра з тим чудовим ранком,
В якому я іще ніколи не була.
У місті 226 неблагополучних сімей
Станом на 1 січня 2006 року служба у справах неповнолітніх Чернівецької міської ради зафіксувала 226 неблагополучних сімей та сімей, що перебувають у кризовій ситуації. У цих сім’ях живуть 265 дітей, які потребують допомоги. Історію однієї з таких сімей нам розповіли в міському центрі соціальних служб для сім’ї та молоді.Ярослав звик покладатися тільки на власні сили. Аби бодай раз на день щось поїсти, він змушений був красти. Вдома він нікого не цікавив – батьки-п’яниці, неодноразово засуджені, були позбавлені опікунських прав. Хлопець виріс на вулиці і не гребував маленькими задоволеннями – понюхати клею чи випити чарку. Зі слів сусідів, Ярослава часто лупцювали, про якийсь догляд за дитиною й не йшлося. В такій сім’ї він засвоїв лише те, що чогось домогтися можна тільки агресією.
В інтернаті хлопець довго не перебував. Встиг вже тричі відсидіти у в’язниці за крадіжки. Повертатися не було куди, батьки пропили будинок й поповнили лави бездомних. А окрім, хай і неблагополучних, батьків у Ярослава нікого більше не було.
Влаштувати хлопця в гуртожиток було надзвичайно важко. Тільки-но поселять Ярослава, як наступного дня вже телефонують із скаргами на хлопця. Де тільки він не з’явиться – бійки та скандали.
Міський центр соціальних служб для сім’ї та молоді відгукнувся на прохання допомогти йому влаштуватися на навчання в училищі та знайти гуртожиток.
Діти з проблемних сімей, як правило, не шукають сторонньої допомоги, вони живуть звичним для себе життям і вважають його нормою. Якщо ж їм стає нестерпним середовище у власній сім’ї або в інтернатах, вони просто втікають і стають бродягами.
Діти в інтернатах відчувають брак любові
– Чи обов’язково дитина з асоціальної сім’ї буде мати асоціальну поведінку?
– На жаль, так, – розповідає психолог Центру практичної психології та соціальної роботи Оксана РОГОЗИНСЬКА. – Дитина наслідує поведінку тих людей, з якими вона разом живе й постійно спілкується. Більше шансів, що дитина буде нормально соціалізуватися, якщо вона потрапить до благополучної сім’ї. Буває таке, що від батьків- наркоманів та алкоголіків дітей забирають бабусі та дідусі. Звісно, важливу роль відіграє і генотип, але виховання все ж надзвичайно важливе.
Діти переймають стереотип дій своїх батьків. До прикладу, якщо дівчинка спостерігала, як її батько регулярно бив маму, у її власній сім’ї побої будуть сприйматися за норму. Більше того, у дорослому житті вона підсвідомо шукатиме собі такого чоловіка, що битиме її.
– Чи вирішують проблему інтернати?
– Це спірне питання. Дитина, котра потрапляє до інтернату, теж позбавлена опіки. Звісно, там є певні умови для життя дитини, але цього не достатньо. В інтернаті краще лише тому, що діти там доглянуті, не бачать щодня бійок і не чують лайки. Потрібні дуже хороші вихователі та психологи, щоби створити для цих дітей позитивний клімат та підтримати їх. Ці діти відчувають брак любові.
– Чи є телефони, за якими допомагають таким дітям?
– Так. Є проект міського центру соціальних служб для молоді – телефон довіри 51-57-57. Та дзвінків дітей з проблемних сімей я не пригадую.
