На загал зарубіжні спостерігачі наші вибори хвалять, вони, мовляв, і демократичні, і чесні, і транспарентні (що це – невідомо). Від себе можна додати, що останні вибори в Україні відбулися певною мірою за Писанням, бо було багато кликаних, але мало обраних: із сорока п’яти – п’ять. Щоправда, тим сорока невдахам лише здавалося, що їх покликано, радше вони самі себе покликали, а ось виборець ними не зацікавився.
Доки формується коаліція (чи "каоліція", як дехто каже) із переможців парламентських перегонів, уже можна зафіксувати деякі знакові моменти, засвідчені цими виборами. Отож політична Україна відбула критичну найгострішу фазу багатопартійності, і є надія, що в майбутньому подолає цю хворобу зростання. Але, з іншого боку, в Україні ще не сформувалися класичні ідеологічні партії з чіткими традиційними ідеологіями та програмами. Якщо не рахувати комуністів з їхніми трьома з гаком відсотками, то в решти переможців – цілковита ідеологічна й програмна еклектика.
Здивував український виборець. О, недаремно, ні, місив він болото дорогою на виборчу дільницю і вистоював багатогодинні черги за бюлетенями, як за туалетним папером у часи "світлого радянського минулого". Виборець наш продемонстрував як громадянську зрілість і суспільну свідомість, так і політичну наївність і електоральну емоційність.
З одного боку – він (виборець) розібрався у карликових фантомних штучних політпроектах і не пропустив їх до парламенту, віддавши перевагу політичним важковаговикам, з іншого – зберіг розкол України за політичними пріоритетами (хоча у цій ситуації на інше сподіватися було марно).
З одного боку – він не спокусився на такі політичні химери, як НАТО, ЄЕП, державний статус російської мови, на яких будували свою кампанію деякі невдахи цих виборів, з іншого – виборець наш все ще чекає від влади і політики манни небесної і ще не навчився розрізняти передвиборчі обіцянки і післявиборчу реальність.
З одного боку – виборець традиційно не підтримав (або підтримав недостатньо) партію влади – блок "Наша Україна", як і свого часу владні НДП та блок "За ЄдУ", з іншого – все-таки в сумі найбільше голосів віддав колишнім і теперішнім помаранчевим, тобто союзникам В. Ющенка на президентських виборах: БЮТу, "Нашій Україні," СПУ. Таким чином можна говорити, що більшість виборців України залишилася прихильною до ідеалів Майдану, тепер черга за носіями цих ідеалів втілити нарешті їх у життя. Але це вже залежить від формату парламентської коаліції. Поки що прогнозуються три версії: демократична, за самоназвою, коаліція (БЮТ, "Наша Україна", СПУ), т. зв. "велика коаліція" ("НУ" плюс Партія регіонів, можливо, ще хтось), що буде в масах розцінено, як зрада Майдану, та неможливість створення будь-якої коаліції і розпуск Верховної Ради.
На завершення трохи про політичну рекламу. Попри те, що в неї було "вбухано" величезну кількість грошви, вона, схоже, нікому не допомогла. Як, втім, і нікому не зашкодила. Фахівці кажуть, що найкращі рекламні ролики були у БЮТ та КПУ. І що? Цифри набраних голосів засвідчують, що справа тут не в рекламі, а в симпатіях виборців, які сформувалися ще до виборчої кампанії. Або взяти блок Литвина – виглядає, що коштів на рекламу потрачено неміряно, але ностальгія за Радянською Україною не спрацювала. Я особисто звернув увагу на скептичного діда у вушанці та В.Кличка із соколом. Але ще раз – "і що?" Назви партії хитрого діда не знаю, а сокол відлетів, як надія на перемогу.
