Белецька (Пальчикова) Ірина. Олімпійська чемпіонка з гандболу (1980 р.). З 1976 року виступала в складі команди "Спартак" (Київ). 8-разова чемпіонка СРСР, 4-разова володарка Кубка Європейських чемпіонів. У складі збірної СРСР срібний призер (1977) та
чемпіонка світу (1982).
– Я отримала чимало задоволення від спілкування з юними чернівецькими спортсменами! Вони такі цікаві, так уважно мене слухали, старанно виконували всі мої завдання. Я ніби повернулася з ними у свою молодість, – розповіла "МБ" олімпійська чемпіонка з гандболу 1980 року Ірина Белецька (Пальчикова), яка провела двогодинне тренування в Чернівецькій обласній ДЮСШ.Коли Ірина Гаврилівна розминалася, спортсмени практично не звертали на неї уваги (не впізнали, адже вона була зіркою для іншого покоління). Але коли представили столичну гостю, юні гандболісти влаштували чемпіонці справжні овації.
Після тренування Ірина Гаврилівна відповіла на запитання кореспондента "МБ".
– Такі зустрічі навіюють спогади про зіркові часи?
– Звісно. Коли я зайшла до залу, одразу захотілося взяти м’яч і побігати. І я в парі з юним гандболістом порозминалася з великим задоволенням. Тому це для мене, напевно, ніколи вже не відійде на другий план. Я дуже люблю гандбол, люблю тренувати, тренуватися.
– Як вам перспективи українського гандболу через призму "глибинки"?
– Якщо в регіонах залишаються ще такі ентузіасти, як тут, якщо діти відвідують секції, є спортивні школи і в них – гандбол, значить майбутнє є. Гадаю, завжди знайдуться тренери, які знайдуть дітей і виховають з них майбутніх чемпіонів. Гандбол мусить відродитися. Україна завжди була законодавцем моди в гандболі, "Спартак" (Київ) був лідером світового масштабу. Гадаю, ми ще повернемося на провідні позиції.
– Людям вашого покоління, напевно, болісно сприймати наші поразки від команд, яких ви свого часу перемагали "однією лівою"?
– У наш час були такі лідери, як збірні НДР, Югославії, Угорщини. Десь близько була і Румунія. Тепер це вже команди Норвегії, Данії, Кореї, Франції, тобто ті збірні, які тоді, можна сказати, лише починали свій шлях у гандболі. Коли ми приїжджали на їх прохання на турніри, то в нас навіть було таке завдання тренера – багато не забивати. Пригадую, приїжджаємо ми до Данії (переможниця трьох останніх Олімпіад – авт.). Ми починаємо відриватися в рахунку, а Ігор Турчин дає команду: "Кидати по штангах! Не забивати!" Після ігор він жартома додавав: "Не можна ж у людей відбивати охоту розвивати
гандбол, та й потім вони не запросять нас, якщо ми наб’ємо їм 40 м’ячів". Тепер ці команди – дуже серйозні суперники.
– Які враження від Чернівців?
– Можна сказати, я тут вперше, бо під час першого візиту була маленькою і практично не пам’ятаю. Місто вразило своєю архітектурою, спокоєм, своєю аурою. Порівняно з нашим Києвом, який дуже багатолюдний, перенасичений транспортом, ваше
місто навіює спокій.
– Що потрібно, аби стати чемпіоном?
– Найперше – це бажання. На сьогодні спорт – це вже виснажлива робота. Якщо ти показуєш хороші результати, це має бути твій свідомий вибір. І заради досягнення високих результатів необхідно багато чим жертувати. Формула успіху? Як кажуть, "любов і труд все перетруть"!
