Так багато різноманітного транспорту в Чорториї Кіцманського району бачать нечасто – лише раз на рік, 15 червня, у день народження видатного земляка Івана Миколайчука. Лив сильний дощ, незаасфальтована дорога перед музеєм-садибою загрожувала перетворитися на пастку для транспорту, але це нікого не налякало. Навіть величезний білий автобус "Неоплан", що привіз із Києва делегацію охочих вклонитися батьківщині Миколайчука, сміливо під’їхав під самі ворота.
Очолювала делегацію киян, звісно ж, Марія Миколайчук – віддана супутниця життя Івана. Вона голосно віталася з усім величезним натовпом, що вже зібрався на обійсті, та обіймалася з родичами, сусідами, друзями, знайомими. За нею йшли давні подруги – Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська, Неоніла Крюкова, а також друзі й творчі побратими Івана Миколайчука – Іван Гаврилюк, Федір Стригун, Роман Балаян. Були серед гостей також кінознавець Лариса Брюховецька – авторка книг і публікацій про Миколайчука, автори документальних фільмів про Миколайчука Людмила Лемешева та Василь Вітер, заступник міністра культури України Ганна Чміль та багато інших людей, які знали Миколайчука особисто або ж є шанувальниками його таланту. Місцеву владу представляли голова обласної ради Іван Шилепницький, заступник голови ОДА Віктор Павлюк, начальник управління культури Іван Петрусяк.
Дощ, який начебто "зарядив" на цілий день, несподівано вщух. Потім Марія Миколайчук зізналася, що просила Івана на небі розігнати хмари, і він, як завше, сотворив диво. Після молитви за упокій душі видатного буковинця розпочалися промови, які, завдяки колегам і друзям Миколайчука, перетворилися на щиру розмову.
На день народження приходять із подарунками, тож і сюди деякі гості прийшли не з порожніми руками. Марія Миколайчук вручила Фрозині Миколайчук – сестрі Івана та господині музею – 500 доларів США, пожертву від американської українки. А кіностудія імені Довженка вирішила обдарувати школу, в якій навчався Миколайчук. Школярам, які щиро бережуть пам’ять про земляка у невеличкому музеї, подарували картину, телевізор, відемагнітофон і касети з його фільмами.
Завершилися урочистості імпровізованим виступом тріо "Золоті ключі" в складі Марії Миколайчук, Ніни Матвієнко, Валентини Ковальської та концертом сільських музик і співаків

Іван Гаврилюк, актор, народний артист України:
Які ж ми дивні істоти, що коли перебуваємо поруч із видатними, геніальними людьми, не цінуємо цього. Здається, що так воно завжди і буде. Тому я закликаю всіх бути більш уважними, цінувати людей, які на це заслуговують, доки вони живі. А така постать, як Іван Миколайчук, на мій погляд, заслуговує на більше пошанування. Я гадаю, що Іван вартий того, щоби на вечорі його пам’яті або тут, біля його хати, були і губернатор, і міський голова Чернівців…

Роман Балаян, кінорежисер, народний артист України:
Все, що створив Іван, вийшло з глибини його народної свідомості. Цього не можна було навчитися ні в школі, ні в інституті, це не були набуті знання. І зараз я сподіваюся, що в цьому ж селі, можливо, вже підростає дитина, яка нарешті підніме українське кіно. Якщо цього не станеться за мого життя, мені буде дуже прикро.

Ніна Матвієнко, співачка, народна артистка України:
Мушу зізнатися, що Івана я дуже боялася. У нього був такий погляд, що, здавалося, він бачить тебе наскрізь. Нічого не можна було заховати від нього – жодної думки, жодного почуття. Тому він не дозволяв нам схибити в житті.

Федір Стригун, актор і режисер, художній керівник Львівського драмтеатру ім. Заньковецької:
Ви не уявляєте, яке це щастя для вас, що Миколайчук народився саме на вашій землі. Він зробив вам славу в усьому світі. Тож зараз, як казав геніальний Шекспір, родіть синів: потрібні нам Миколайчуки!