Перший серед українців член Міжнародного Олімпійського комітету, президент Федерації легкої атлетики України, дворазовий олімпійський чемпіон Валерій Борзов, дитинство якого минуло у Чернівцях, цими днями побував з офіційним візитом на Буковині.
Зірка пишається земляками
В інтерв’ю в аеропорту легендарний бігун сказав, що вважає Буковину стратегічним регіоном для української легкої атлетики, зазначивши, що край має ким пишатися – від бронзової призерки Олімпіади-68 Валентини Козир, чемпіона Європи Сергія Сєнюкова до теперішнього лідера збірної України Івана Гешка.
Першого ж дня Валерій Борзов ознайомився зі станом стадіону "Буковина", побував на вул. Міліївській, де сім’я Борзових мешкала майже десять років, відвідав центральний цвинтар, де похований його брат Володимир, який трагічно загинув 1956 року.
У мерії давні друзі знайшли спільну мову
Валерій Борзов зустрівся з чернівецьким міським головою Миколою Федоруком, який запевнив поважного гостя, що під час реконструкції стадіону "Буковина" там буде встановлено сучасну бігову доріжку (на якій можна буде проводити будь-які змагання, крім Чемпіонатів Європи та світу), а у проекті запланованого Палацу спорту буде передбачено встановлення там бігових доріжок.
Збірна може тренуватися
і на Вижниччині
Наступного дня Валерій Пилипович зустрівся із першим заступником голови облдержадміністрації Віктором Павлюком, з яким обговорили перспективи буковинського спорту, які пересікаються з туристичними інтересами краю.
У Вижниці знаного атлета зустріли голова райдержадміністрації Василь Соломко та інші керівники району. Там йшлося про можливість організовувати у Вижниці навчально-тренувальні збори не лише для місцевих бігунів, адже районний центр розташований на висоті 500 метрів над рівнем моря, а поруч є висота 800 і навіть понад 1200 метрів над рівнем моря. Валерій Борзов наголосив на важливості завершення будівництва розташованого поруч із стадіоном комплексу (де передбачені готель на 40 місць, спортивний зал, басейн, сауна) та облаштування бігових доріжок. Гість з Києва пообіцяв підтримати клопотання районної влади до однієї потужної компанії, яка має виробничі інтереси в районі і яка, отримавши землю під будівництво, могла би облаштувати і доріжки.
У центрі уваги – Кіцмань
Другий день візиту розпочався поїздкою до Кіцманя, де тренується лідер збірної України Іван Гешко. Оскільки саме у Кіцмані зійшлися дві зірки української легкої атлетики – Валерій Борзов та Іван Гешко – про кіцманську частину візиту детальніше очима журналіста Михайла ЯРОВОГО.
Ця легендарна особистість добре знана не тільки в нашій країні, але й далеко поза її межами. Саме він, Валерій Борзов, у вже далекому 1972 році на Мюнхенській Олімпіаді поклав кінець безроздільному пануванню чорношкірих американських спринтерів, здобувши дві золоті медалі в бігу на 100 і 200 метрів та допомігши радянській команді стати третьою в естафеті 4х100 м. Свій бронзовий успіх він повторив потім і на Іграх у Монреалі. Зі становленням незалежної України легкоатлет був міністром спорту, головою Олімпійського комітету нашої держави.
А тепер Валерій Пилипович очолює легкоатлетичну федерацію. Як відомо, на недавньому чемпіонаті Європи в Ґетеборзі наші представники "королеви спорту" виступили досить посередньо, завоювавши всього одну срібну і дві бронзові медалі. Причому перша з них, у бігу на 1500 метрів, на рахунку нашого земляка, дворазового учасника Олімпіад, переможця і призера першостей світу і Старого континенту, заслуженого майстра спорту Івана Гешка. От керівник федерації і забажав побачити на власні очі, в яких умовах живе і тренується один з провідних учасників української збірної, дізнатися, які його подальші спортивні плани. Це тим більше цікавило Борзова, бо досі він у Кіцмані ще не бував. Ми взяли інтерв’ю у дворазового олімпійського чемпіона.
"Гешко може командувати парадом"
— Валерію Пилиповичу, ви задоволені виступом Івана в Ґетеборзі?
— Не зовсім. Це добре, що він досяг найбільшого з-поміж наших збірників успіху, здобувши друге місце. Але Гешкові цілком було під силу стати чемпіоном.
— Він, на ваш погляд, припустився якихось помилок?
— Так. Іван прийняв нав’язану іспанськими серднячками тактику, в той час як йому, вже авторитетному у світі бігунові, слід було спробувати самому командувати парадом. Як наслідок він програв на фініші переможцеві.
— Ви, очевидно, порозмовляєте з ним на цю тему?
— І не тільки на цю. Попереду Олімпійські ігри в Пекіні, і мені цікаво, чи збирається він на них виступати, а якщо збирається, то як до них готуватиметься і на який результат націлюватиметься. Ми ж зі свого боку готові всім допомогти Гешкові з тим, щоб можна було твердо розраховувати на його місце в призовій трійці. (Валерій Пилипович справді розмовляв з Іваном, доки той тренувався на кіцманському стадіоні,–авт.).
— От ви побачили, в яких умовах готується наш земляк. Ваше враження?
— По-перше, я ознайомився поки що тільки з тутешнім стадіоном. Звичайний для провінційних містечок об’єкт, який, щоправда, має типову бігову доріжку з гуми. А майданчиків, устелених тирсою і піском, у вас немає. Без них повноцінна підготовка бігуна, тим більше висококласного, не можлива. Загалом я приїхав сюди ще з однією пропозицією…
Можливо, матимемо центр з витривалості
Щодо пропозиції Валерія Борзова, то саме вона стала предметом жвавого обговорення прибулих з ним начальника обласного відділу з питань фізичної культури і спорту Георгія Мазурашу, заступника начальника облфінуправління Миколи Малярчука, голови райдержадміністрації Степана Гобчука, голови районної ради Миколи Подільчука, міського голови Богдана Мельниченка, заступника голови РДА Валерія Рудька та інших посадовців. Суть полягає в пропозиції щодо створення в Кіцмані центру з підготовки спортсменів високого класу. В першу чергу, зважаючи на вже існуючі передумови, очевидно, бігунів на середні дистанції.
Ідея сама по собі заманлива. І виглядає реально. За умови, зрозуміло, відповідного державного фінансування. Адже, скажімо, тільки вартість необхідної для нього в першу чергу сучасної (навіть не міжнародного класу) бігової доріжки становить близько 2 мільйонів гривень. Таку суму (а ще ж будуть і інші витрати) не потягне й обласний бюджет, не кажучи вже про районний. Справа насамперед упирається в кошти, які би мав виділити цільовим призначенням Київ. Отже, радить керівник федерації, мобілізуйте обласну владу, своїх депутатів у Верховній Раді, пишіть відповідні клопотання, аби в проекті Держбюджету-2007 з’явився відповідний рядок… А ще Валерій Пилипович посилено рекомендує провести роз’яснювально-агітаційну роботу серед місцевих бізнесменів, намалювати їм привабливу перспективу, аби й вони розкошелилися. Тут спортивний функціонер, чесно кажучи, трохи переоцінює фінансові можливості наших підприємців і, мабуть, ступінь їх готовності виділяти такі значні суми. Адже, зважаючи на все, йдеться не про кількасот і навіть тисяч гривень…
Щодо місця обладнання названого центру, то з цим простіше. В першу чергу називалися приміщення нинішньої школи-інтернату. Щоправда, питання про вірогідність його функціонування після завершення нинішнього навчального року зависло в повітрі. Як слушно зауважив Микола Подільчук, обласна рада і досі не прийняла постанову про передачу його будівель на баланс районної, хоча облуправління освіти обома руками "за". Що, очевидно, пов’язано з певними політико-соціальними міркуваннями депутатів. А за відповідного розв’язання цієї проблеми на базі закладу можливе заснування ліцею (коледжу) і змішаного профілю. Скажімо, окрім перспективних дітей-спортсменів, у ньому могли би навчатися і хлопці та дівчата з обдаруваннями інших напрямків. Наприклад, математичними чи літературними, культурно-мистецькими, що дало б і змогу підключити до реалізації проекту міністерства освіти, культури тощо.
І зрештою, хіба погано буде, якщо в Кіцмані з допомогою цього центру з’являться нові чемпіони, котрі подібно Івану Гешку прославлять наш край не тільки в Україні, але і за її межами?