Збігнєв Тухольський приїхав із Варшави до Чернівців на вечір пам’яті Анни Герман, який організувала 25 лютого в муздрамтеатрі Церква Адвентистів сьомого дня. Подорож у 78 років видалася для чоловіка нелегкою. Але, незважаючи на втому, після концерту пан Збігнєв зустрівся з кореспондентом "МБ". "Я кохав її за душу, – зізнався тремтячим голосом чоловік. – У ній було все найкраще, що є в людини".
Уперше Збігнєв зустрівся з Анною 1960 року, коли він – молодий інженер Варшавського політехнічного інституту – приїхав до Вроцлава у відрядження. Був спекотний день, і він вирішив скупатися у басейні. Попросив подивитися за одягом високу симпатичну дівчину в червоній спідниці, котра читала книжку. Як виявилося, Анна готувалася до іспиту.
– Не знаю, що це було – кохання з першого погляду чи просто симпатія. Ми обмінялися телефонами і роз’їхалися. А потім писали одне одному листи, телефонували, – пригадує Збігнєв Тухольський. – Коли я вдруге приїхав до Вроцлава, Анна запросила мене в гості та познайомила з мамою і бабусею. На моє прохання Анна заспівала за столом без музичного супроводу. Почувши її ніжний голос, я зрозумів, який талант їй подарував Господь.
Збігнєв ходив на всі концерти Анни. І дарував оберемки її улюблених червоних троянд.
Але 27 серпня 1967 року співачка в Італії потрапила в жахливу автомобільну катастрофу. Лікарі визнали її стан безнадійним. Збігнєв одразу ж поїхав до Італії. І коли Анна через два тижні прийшла до тями та розплющила очі, то першим побачила його обличчя. Після декількох операцій затягнуту від шиї до п’ят у гіпс Анну Збігнєв привіз у свою однокімнатну квартиру у Варшаві. І три роки щодня терпляче піднімав її на ноги. Вечорами водив на пристань, де вона вчилася ходити, опираючись на його руку.
А через п’ять років Анна і Збігнєв одружилися – 23 березня 1972 року.
– Весілля як такого не було, – пригадує пан Збігнєв. – Ми прийшли удвох до загсу. На вулиці зустріли моїх знайомих. Вони й стали нашими свідками. Так ми взяли шлюб. Анна вдома все робила сама: і прала, і прибирала, і їсти варила. Навіть сукні, в яких виступала, придумувала і шила сама. Не пам’ятаю, щоби дружина колись підвищувала голос. Ми ніколи не сварилися. Між її гастролями виникало лише одне бажання – насолодитися нею, доки вона знову не поїхала. Ми тільки й жили цими хвилинами.
Подружжя дуже хотіло мати дитину, проте лікарі заборонили Анні народжувати. Та вона все-таки зважилася – і на світ з’явився Збігнєв-молодший.
– Усе у нас тоді було чудово, – згадує пан Збігнєв. – І ми думали, що так буде завжди.
Але 1979 року в Анни Герман виявили невиліковну хворобу. Її тричі прооперували. Щоби доглядати за дружиною, Збігнєв змушений був звільнитися з роботи. Прийшла бідність. Довелося обмежувати себе у всьому. Та й у варшавських магазинах тоді було порожньо. Друзі з Москви передавали ліки для Анни, улюблене вівсяне печиво для маленького сина.
Анни Герман не стало 25 серпня 1982 року. Їй тоді було лише сорок шість. Збігнєв залишився з шестилітнім сином. Після смерті дружини він довго не слухав її пісні і заховав фотографії – було дуже боляче. В її кімнаті все залишилося, як і колись. Збігнєв не пускає сюди сторонніх. І досі носить на могилу дружини її улюблені червоні троянди.
– Я пам’ятатиму її до кінця своїх днів, – зізнається чоловік . – І вірю, що ми зустрінемося з Анною. І ця віра в нашу зустріч у мене дуже сильна. А тому смуток менший.

Довідка
Анна Герман – польська співачка, популярна у Радянському Союзі в 1970-их – на початку 1980-х років. Її пісні "Надежда", "Один раз в год", "Любви негромкие слова", "Случайность", "Нежность", "Эхо любви", "Гори, гори, моя звезда" нікого не залишали байдужими. В СРСР вона дала понад 60 концертів.