Ця трагічна історія кохання, що нагадує шекспірівську драму, трапилася у Чернівцях першого жовтня 1928 року. Про неї писала тоді українська газета "Час".
"Нещаслива любов. – Плутонєр Лопушанський з 11-го полку кавалерії стріляє свою любку й себе! – писала газета.
– Дня першого жовтня о годині 9.40 увечері повідомлено комісара Оліника із восьмого комісаріяту, що на вул. Ген. Розеті, 1 сталося подвійне самовбивство. Повідомлений про це доктор Кларфельд прибув разом з комісарем Оліником на місце нещасного випадку, де вони найшли плутонєра Андрія Лопушанського і 15-літню Альму Завадську в калюжі крові. Завадська була вже трупом, плутонєр ще при життю. Обоє були прострілені в праві виски. Доктор Кларфельд дав тяжко пораненому першу поміч і перевіз його до військової лічниці. Біля ніг Лопушанського лежав бельгійський автоматичний револьвер з чотирма набоями, йшлося у газеті.
Нещаслива любов спричинила смерть двох молодих людей. В кімнаті залишився лист, в якому обоє подають своїх родичів до відома, що нещаслива любов, яку провадять вже два роки, змусила їх відважитися на цей останній крок.
Батько померлої є власником ресторану на вул. Цвітів (тепер вул. О. Доброго, – ред.). Плутонєр Андрій Лопушанський з 11-го полку рошіорів походить з Хотина і залишив листа і до своїх родичів, і до родичів Завадської. В нім він каже, що постановив зробити своєму життю кінець, тому що не може більше терпіти. Просить також полковника Лупула зарядити, щоби обоє були похоронені разом і з музикою. "Я був, – каже він, – цілком відданий кавалєрії". Труп Альми Завадської залишився поки що на місці трагедії".
У наступному числі газета продовжує розповідь про нещасливу любов.
"Вже вчора пролетіла містом чутка, що нібито родичі Альми стояли молодим на заваді. Від кревних Завадської твердять, що справа в іншому, а саме, що Лопушанський добивався ще три роки тому руки 12-літньої Альми, на що, зрозуміло, родичі малолітньої дівчини не могли згодитися. З цього самого джерела кажуть також, що Лопушанський був невиліковно хворий. Ця обставина кидає на цю справу зовсім інакше світло". (Н. Будна)
