У малечі села Дорошівців Заставнівського району нова розвага – цілими днями вони спостерігають, як археологи з Києва "викопують мамонта". Кореспонденти "МБ" виїхали у село, щоби на власні очі побачити мамонта, точніше – те, що від нього залишилося через 40 тисяч років.
Завідувачку Археологічного музею Інституту археології НАН України Ларису КУЛАКОВСЬКУ та її колег ми застали за звичною роботою: на кількаметровій висоті схилу урочища (острова) на березі Дністра вони акуратно – міліметр за міліметром – досліджували викопаний восьмиметровий "колодязь" у породі. З однієї із стінок стирчали фрагменти кісток мамонта монументальних розмірів. Поряд у ящику – купа знахідок в окремих мішечках із написами. Є тут й кам"яні знаряддя – ножевидні пластини, наконечники стріл і навіть фрагмент зуба мамонта розміром із долоню. Археологи дозволили легенько торкнутися – зуб, як кажуть на Буковині, "ніби вчора з рота".
– Ця стоянка відома з 1968 року, – розповіла пані Лариса. – Ії назва – Дорошівці-3. Повідомив наc про стоянку викладач географічного факультету Богдан РІДУШ, який виїжджав сюди. Ми ж приїхали, щоби виконати розвідку: чи варто стоянку досліджувати, чи має вона історичну цінність? Підтверджуємо, вона має історичну цінність.
Ми зафіксували два культурні шари – отож люди селилися тут двічі. Період нині вказати точно не можна, приблизно 25-40 тисяч років тому.
Тут жили люди сучасного типу – кроманьйонці. Вміли багато: виготовляли знаряддя праці з каменю, а це – багато (не кожен зуміє зробити це зараз), ходили на полювання, збирали коріння та листя, знали лікарські рослини, працювали з кісткою, виготовляли голки, шили.
Ми знайшли уламок бивня, на якому є нарізки (примітивний орнамент). Очевидно, цю річ не завершили. Житло будували із великих кісток мамонта, які обтягували шкірами. У них були вогнища, які вони обкладали камінням. Смажили на вогні м’ясо мамонтів, оленів. Очевидно, їли і сире.
Столичні археологи розповіли, що праземляки дорошівських газдів 25-40 тисяч років тому жили у менш симпатичному кліматі, ніж зараз. Було холодно, тому доводилося шити "шубки" – одяг зі шкір впольованих тварин. А знялися із місця, напевно, через те, що клімат змінився чи мігрували мамонти – й вони за ними.
– Місце для стоянки – ідеальне: вода (поряд – Дністер), мисливські угіддя, камінь. Мамонти йшли до води – тут їх і вбивали мисливці.
Звичайно, частину стоянки зруйновано. Були обвали, люди вибирали глину. Якусь частину стоянки ми дослідимо, і це дасть змогу вибудувати подністровську історію за давньої доби. Відвідав нас сільський голова Микола Васильович. Ми йому щиро вдячні, бо допоміг із поселенням у місцеву школу. Восени підготуємо документи на постановку пам"ятки на облік. Вона має охоронятися.
У Дорошівцях нас прийняли як дорогих гостей. Такого теплого прийому ми ще не зустрічали. Адже по-різному реагують мешканці, коли ми здійснюємо розкопки. А тут як до рідних: із захопленням слухають наші розповіді про давні часи, лише час від часу щасливо перепитують: "То невже Дорошівці такі давні?!"
