Відсвяткувати третю річницю помаранчевої революції 22 листопада на Центральній площі прийшло усього … двоє. Решта – змерзлі журналісти, які марно чекали на натовп революціонерів, дідусі, котрі на лавочках гомоніли і грали у доміно, та школярі, які годували голубів. "МБ" поспілкувався з колишніми революціонерами.– З перших днів революції я був на цій площі, – пригадує Юрій ІВАШИН, у період революції керівник виконкому блоку "Наша Україна" в області. – Сьогодні кожен по-різному оцінює ті події. Але я вважаю, що помаранчевою революцією народ заявив про своє бажання звільнитися, жити у демократичній державі. Тому події революції я оцінюю абсолютно позитивно. Не знаю, наскільки мені вистачить цього позитивізму.
Заступник голови обласної організації партії "Реформи і порядок" Віктор КОНІЩЕВ був дуже засмучений, що ніхто не прийшов.
– Ганьба! – каже він. – Ганьба усім тим, хто так легко відступився від своїх ідеалів. Мені сумно, що державне свято майже ніхто не прийшов відзначити. Я вважаю, що наприкінці 2004 року сотні тисяч українців зробили добру справу і зупинили рух України до беззаконня, безнадії, безправ’я. На мою
думку, це – головний результат помаранчевої революції, і вже тому це явище в нашій історії позитивне.
"Святкування" розпочалося о 13.00, а вже о 13.30 на Центральній площі не залишилося ні революціонерів, ні журналістів – усіх розігнав холод.
