Довідка
Борис Пенчук. Вік– 45 років, освіта – Донецький політехнічний інститут, Донецький комерційний інститут, спеціальність "Зовнішня торгівля". З 1990-х років займався бізнесом. Володів найбільшим за площею – 45 тисяч квадратних метрів – торговим центром "Білий Лебідь". 2002 року Бориса Пенчука витіснили із торговельного бізнесу. З 2005 року зайнявся громадською діяльністю.
Фонд "Антикорупція" донецького підприємця, колишнього директора торгового центру "Білий лебідь" Бориса Пенчука у "Видавництві Сергія Пантюка" випустив книгу "Донецька мафія: Перезавантаження". Це доповнений переклад українською мовою першої книги фонду "Донецька мафія: Антологія", весь тираж якої постановив знищити Київський районний суд Донецька. Після третьої презентації нової книжки один із районних судів Донецька оголосив Бориса Пенчука у розшук. Проте на Форумі видавців у Львові Борис Пенчук не ховався ні від публіки, ні від журналістів. Він поділився з "МБ" думками про свою скандальну книгу та її долю, а також про рідний Донецьк.
– Коли я зараз приїжджаю до Донецька, перше, що бачу в таксі, – затерте до дірок перше видання "Донецької мафії". Сторінки "Антології" затерті так, що вони випадають, а обгортка розпадається. Це свідчить про те, що книгу прочитали не десять осіб, а значно більше. Коли ми у лютому минулого року після презентації першої книжки у Верховній Раді подали заяву на ім’я міністра внутрішніх справ Юрія Луценка з проханням перевірити викладені у книзі факти, підтвердити або спростувати процес кримінального розподілу власності, чи правда те, що майно убитих, підірваних і розстріляних перейшло у власність Рината Ахметова, на нас почали заводити кримінальні справи. На мене – за фактом виходу книги "Донецька мафія: Антологія".
А тим часом фальшивих копій книги "Донецька мафія: Антологія" було розповсюджено по всій Україні за останній рік сотні тисяч примірників. Ми приїжджали на презентації – журналісти підходили з "Антологією" і просили підписати. Подивився – фальшивка.
А коли видали книгу про кримську мафію під назвою "Кримський гамбіт" – через десять днів після виходу видання ринки були заповнені фальшивками. Коли були у Тернополі, на розкладках лежав оригінал "Донецької мафії: Перезавантаження" і поруч із ним фальшивка "Кримського гамбіту".
Але хоч яка популярна наша книга у Донецьку – вона не здатна змінити свідомість місцевих людей. Радянська тоталітарна система, як ніде, збереглася у Донецьку. Коли спілкуюся з людьми у Львові, Луцьку, Тернополі, Хмельницькому, Івано-Франківську чи Рівному – бачу їхню культуру. Ця культура перейшла до них із кров’ю батьків, дідів і прадідів. Західні міста завжди були європейськими і мали свої давні традиції. А що у Донецьку? Цього міста не існувало 120 років тому. Це були дикі землі, які заселили біглі каторжани, кріпаки та солдати, які втікали від 25-річної служби у війську. За радянських часів Сталін нагнав сюди на так зване "комсомольське будівництво" комсомольців для будівництва шахт і металургійних заводів. Але коли переглядаєш фотографії тих часів, комсомольці чомусь одягнені у смугасті однострої. Після війни Сталін знову нагнав сюди зеків і політарештантів, які продовжували "комсомольське будівництво". Тобто, у Донецьку немає культури. У нас завжди вважалося гордістю, що 105 національностей знаходять між собою спільну мову. А насправді вони знаходили спільну мову тому, що жили за злодійськими законами та поняттями. Вважалося, якщо ти не сидів у в’язниці, не можеш бути в "авторитеті". Ієрархія та підпорядкування, які вибудували у тюрмах, сьогодні перейшли у реальне життя. Люди бачать, що скрізь бандити. Вони до них звикли, й іншого не знають. Тож донеччани кажуть: "Нехай краще будуть наші бандити, ніж чужі".
26-10-2007, 13:05
0
2 451